Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

Він із осторогою підійшов до різьблених дверей, розчинив їх різким штурханом і зазирнув усередину. Кімната, освітлена холодним пульсуючим блиском багатьох тисяч коштовних каменів, зяяла порожнечею. Краєчком ока він помітив на склепінні, у самому його центрі, дивний орнамент — чорний восьмикутник із виступаючими з нього чотирма каменями, що палали яскраво-червоним похмурим полум’ям, яке різко відрізнялося від м’якого світла, випромінюваного стінами та стелею. На протилежній від входу стіні були ще одні двері — схожі на перші, але без особливих прикрас. Чи не звідти вдарила смерть і чи не туди вона сховалася, покінчивши з жертвою?

Конан увійшов до кімнати й зачинив за собою двері. Він ішов босоніж, безшумно рухаючись гладенькою підлогою. У кімнаті не було столів та лав. Тільки чотири низькі дивани, накриті гаптованими золотом покривалами і прикрашені дивними візерунками, стояли біля стін, та поруч із диванами — кілька оббитих сріблом скринь. На деяких із них висіли великі замки, на інших кришки були відкинуті, являючи очам здивованого варвара купи чудових алмазів. Конан неголосно вилаявся, — цієї ночі він побачив більше скарбів, ніж у найсміливіших сновидіннях.

Він саме дістався до середини кімнати й поволі йшов далі, сторожко вслухуючись у тишу, коли смерть спробувала завдати нового удару. І лише інстинкт, який примусив його ухилитися від тієї тіні, що майнула по підлозі, врятував Конана від неминучої загибелі. Над його головою пролетіло чорне волохате чудовисько, клацнувши покритими піною щелепами, і на голе плече юнака крапнуло щось, палюче мов вогонь. Відскочивши вбік, він побачив, як монстр16 упав на підлогу, перекинувся і, неймовірно швидко перебираючи голінастими ногами, побіг до нього. Гігантський чорний павук мчав до Конана, пускаючи краплі отрути з огидних могутніх щелеп, зловісно мигаючи чотирма палаючими очима, у глибині яких таївся гострий, нелюдський розум. “Це він скочив на шию немедійцеві й загнав його на той світ. Які ж ми були дурні, не передбачивши того; що вежу може охороняти щось грізніше, ніж варта”. Ця думка блискавкою майнула в мозку Конана, він високо підстрибнув, чудовисько проскочило під ним, розвернулось і атакувало знову. Цього разу юний варвар відскочив убік і з розмаху вдарив мечем. Важке лезо відрубало одну з восьми товстих волохатих ніг, і знову Конан ледве уникнув укусу отруйних щелеп. Монстр пробіг стіною й причаївся під стелею, люто позираючи на людину багровими очима. І раптом стрибнув, розмотуючи за собою нитку сірої павутини.

Конан відсахнувся й кинувся вбік, подалі від павутини. Він розгадав план ворога й щодуху помчав до дверей, але павук виявився прудкішим. Липка нитка простягнулася впоперек входу, перетинаючи шлях. Конан не зважився вдарити по ній мечем — побоювався, що лезо прилипне й, поки він буде його сіпати, бестія вкусить його в спину.

Почався шалений двобій — розум і спритність людини проти хитрості й невтомності чудовиська. Павук уже не нападав на Конана, але швидко бігав по стінах і стелі, з диявольською спритністю вистрілюючи із себе петлі липкої павутини й намагаючись обплутати нею ворога. Павутина була завтовшки з мотузок, і Конан знав, що, коли потрапить у неї, його сили не вистачить, аби вирватись і відбити напад чудовиська.

Двобій розгортався в абсолютній тиші, яку порушували лише звуки дихання людини, лопотіння по підлозі його босих ніг та сухе клацання щелеп жахливого охоронця кімнати. Сірі шнури павутини лежали на підлозі кільцями, звисали зі стін і стелі, довгими гірляндами спадали на скрині зі скарбами. Швидкі очі й сталеві м’язи поки що рятували Конана, але липкі петлі оточували його вже так тісно, що він усім своїм голим тілом відчував їхню близькість. Він розумів, що не зможе довго вивертатись, рано чи пізно липкий мотузок обів’ється навколо його ніг, як удав, і він; сповитий, наче муха, опиниться в лапах павука.

Волохате чудовисько мчало підлогою, за ним тягнувся сірий шнур. Конан стрибнув угору, на диван, але бестія17, вгадавши його задум, рвучко повернулась і побігла по стіні. Товсте павутиння, немов живе, охопило щиколотки кімерійця, Він упав навзнак, відчайдушно звиваючись, аби звільнитися з петлі, яка невблаганно затягувалась. Чорний павук кинувся вниз, щоб покінчити із супротивником. Шаленіючи, варвар схопив одну зі скринь із скарбами і щосили шпурнув її в павука. Незвичайний снаряд із жахливим хрускотом врізався в саму середину огидного тіла. Бризнули кров і зеленуватий слиз, розчавлене чудовисько повалилося на підлогу разом із розбитою вщент скронею: Жахлива бестія лежала на купі коштовного каміння, і її багрові очі поволі згасали.

Конан озирнувся навкруги й, не знайшовши ніде нового супротивника, спробував зняти з себе павутину. Клейка нитка прилипала до пальців, але зрештою йому вдалося її позбутись. Він підняв впущений під час падіння меч і, обережно ступаючи, аби не зачепитися за павутиння, яке валялося скрізь, підійшов до дверей у глибині кімнати. Юнак не знав, що чекає на нього далі, але, окрилений перемогою над гігантським павуком, вирішив, що, подолавши стільки перешкод, мусить довести справу до кінця. Крім того, щось йому підказувало, що алмаз, за яким він сюди прийшов, немає сенсу шукати тут, у купі розсипаних скарбів на підлозі залитої мерехтливим світлом кімнати. Конан зірвав сіре павутиння, що перетинало шлях до дверей, і переконався, що й ці двері, як і попередні, не зачинені на замок. Він згадав про охоронців, котрі, здається, і досі не знали про його появу. Стражники сиділи десь далеко внизу, і, крім того, якщо вірити байкам про вежу, усілякі звуки, що долинали зверху, їх ніяк не могли здивувати.

Він подумав про Яру, і ця думка позбавила його неабиякої частки самовпевненості, з якою він почав було відчиняти двері. Проте за дверима виявилися лише срібні сходинки, тьмяно освітлені падаючим невідомо звідки матовим світлом, які вели кудись униз. Конан спускався сходами, тримаючи меч напоготові й напружено прислухаючись, але до його вух не долинало жодного звуку. Нарешті він дістався до дверей зі слонової кістки, оздоблених сердоліками. Кімерієць зупинився перед ними і знову прислухався. Ані найменшого шереху, лише тонкі цівки диму вибивалися з-під дверей, подразнюючи його ніздрі незнайомим екзотичним запахом. Круті сходи вели далі вниз, ховаючись у темряві. Конана охопило дивне відчуття: йому здалося, що він — єдина жива істота в цій таємничій вежі, населеній лише духами та примарами.

Двостулкові двері безшумно розчинилися від його поштовху, і варвар обережно ступив на блискучий поріг, готовий, подібно до вовка, будь-якої миті відбити атаку або втекти, якщо супротивник виявиться набагато сильнішим за нього. Перед його очима