Читати книгу - "Вибрані твори"

Тисячоліття залишились ззаду. Та в темні роки панування сталі Тобі, Кохання, золоту лампаду Ми схоронили непохитно сталі. Хай не тобі ми віддались до смерті, А іншій Пані — Рідній і Єдиній, — Ніщо не зможе замінить чи стерти Твій світлий образ у старій святині. Душа горить — життя таке іскристе. Забрати все! Себе віддати всьому! Твоя ж святиня, мов незмінна пристань, Нам в диких бурях буде тихим домом. Минає час, щоб все могло зміниться. Згубили лицарі колишню шпаду... Тобі, Кохання, Золота Царице, Ми заховали вікову лампаду!

1933

Радість
Ой, не знаю, що це за причина — Переходжу обережно вулицю, І весь час до мене радість тулиться, Як безжурний вітрогон-хлопчина. До міського руху ми не звикли, А хлопчина рветься, як метелиця, Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли. І сама я на ногах не встою, Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами — Бо хлопчина не дає спокою. «Я руці, що била, — не пробачу...»
Я руці, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Ні зітхань не маю, ні злоби. Тільки все у гордість замінила, Що тобою дихало й цвіло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело. Але навіть за твою шпіцруту Стріл затрутих я тобі не шлю, Бо не вмію замінять в отруту Відгоріле сонячне — «люблю».