Читати книгу - "Вибрані твори"

І коли закрутить непогода І мене підхопить, мов піщину, Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину! Сонний день
Безтурботність і світлий спокій... Сонний день всі думки придушив. Не шумлять дерева високі, Теплий мох підбирає кроки, І крім нас — ні душі. Мрії, спогади — все згоріло... Легко жить без великих хотінь! Ніжно ранять промінні стріли І зривають весняні крила — У мережану тінь. Але там, де берізка-пані Шаль прозорий нам кинула в дар, Всі думки колихнулись п’яні, І пориву зломить не в стані, Піднялись аж до хмар! Голос твій затремтів, мов птиця, Під потоком палаючих слів Про козацькі степи й станиці, І про все, що лише присниться Не на рідній землі. Поховалась в зелених травах, Відкотилася казка проста. Але кожне із слів яскравих Обірвалось на душу мляву, Ніби весла на став. Сну нема! Ми б летіли в гори, В височінь, аж на сонячний шпиль, Бо під ним всю пекучу змору Захлисне і напоїть море, — Чорне море, мов хміль! Відвічне

Н. Лівицькій-Холодній

Тремтить кохання на розквітлих квітах, В зітханнях вітру і на крилах співу, В сльозах пекучих,уночі пролитих, В стрілі образи і в пожежі гніву. Заходить сонце — і відзвук мелодій, Які від віку вся земля гуркоче, Гарячий погляд, мов сміливий злодій, Нам краде серце поцілунком в очі.