Читати книгу - "Генерал Тарас Чупринка"

не зважаючи на те, що і першу, і другу націоналістичну структуру очолював полковник Євген Конова-лець, один із найавторитетніших особистостей того часу, все ж почалися змагання між двома тенденціями і суперечки, які набирали гострих форм. ОБандера про це пише: „Серед членства (членства ОУН. — Авт.) — була вже утвердилася загальна свідомість, що обмежувати далі революційну дію лише бойовими формаціями недоцільно, як недоцільно залишати політичну ділянку боротьби існуючим легальним партіям опортуністичного напрямку — натомість необхідно розгортати широку революційно-політичну акцію і творити підпільну ідеологічно-політичну організацію з націоналістичною ідеологією і революційно-визвольною політичною концепцією. У тому відношенні щодо потреби творити на західньо-українських землях

Організацію Українських Націоналістів не було сумнівів ані суперечок.

Питання стояло інакше. Одна течія заступала організаційний і дійовий паралелізм УВО — ОУН. Обидві організації мали б існувати окремо, з розмежованим полем діяльности, окремими формаціями і методами дії, тільки в самих проводах мала б бути координація.

ОУН, що мала б ідеологічно-виховну, політичну й пропаґандивну працю в дусі самостійництва й революційного націоналізму, але не пов’язану організаційно з революційно-бойовою УВО та її актами, не зважаючи на її нелегальні, підпільні методи дії і форми праці — повинна б мати в умовах польської окупації вільніше становище і ширші можливості розвитку...

Друга течія заступала концепцію послідовного уодно-стайнення революційно-визвольного руху під кожним оглядом. Уся боротьба мала б мати як основу одну ідеологію, програму, одну визвольну політичну концепцію. Всі форми боротьби в ідеологічній, національно-політичній, пропаґандивній, виховній, мілітарній та бойовій ділянках — повинні проходити за одноцілим пляном, одна одну скріплювати, доповнювати. Це забезпечується одностайною революційною організацією — ОУН, а УВО, як один із секторів боротьби, що набирає повного значення і вартости щойно через ідеологічно-політичну підбудову і надбудову — повинна б стати військово-бойовим відділом ОУН“.

„У змаганні цих двох течій, — пише Бандера, — перемогла концепція уодностайнення. Особливе значення в тому мало становище Романа Шухевича. Він, один з найвизначніших активних бойовиків, членів УВО, мав великий моральний вплив на ряди увістів. Прихильники ок-ремішности й паралелізму УВО — ОУН намагалися приєднати на свій бік Романа Шухевича та висунути його

як свого головного представника. Але в нього більше заважило розуміння потреби дальшого розвитку визвольного руху, ніж особисті приятельські взаємини. Він, український націоналіст із глибинних власних переконань, маючи лицарську вдачу дивитися далеко вперед, питання політичної діяльности розглядав в аспекті плянів на дальшу мету. Роман Шухевич, бойовик УВО, вже тоді передбачав шляхи широкого розгорнення революційно-визвольного руху Організації Українських Націоналістів, яка мала статись і сталася дальшим вивершенням УВО, взявши на себе її саму і її традицію, боротьбу, надбання і кад-ри“.

Отак у 1933 році дійшло до повного організаційного та ідейного уодностайнення УВО-ОУН. Військовим референтом у Крайовій Екзекутиві ОУН ЗУЗ став Михайло Колодзінський, а після нього, коли він виїхав за кордон, — Дмитро Грицай-„Перебийніс“. Бойовим референтом був Роман Шухевич під організаційним псевдом ,Дзвін”.

В останні роки перед Другою світовою війною, коли Крайову Екзекутиву ОУН ЗУЗ очолив Лев Ребет, припинено революційні акції. Якщо такий підхід, як тимчасове явище, можна було певною мірою виправдати, то важко було виправдати послаблення політично-пропаґандивної дії, від якої за будь-яких умов не можна відмовлятися, бо це удар по самій політичній структурі, — отоді провідний актив ОУН пропонував поставити на той провідницький пост Романа Шухевича. Прихильником цієї кандидатури був і полковник Євген Коновалець, який, як згадує Степан Бандера, Романа Шухевича дуже високо цінував, мав до нього цілковиту довіру і симпатію.

Роман Шухевич, як людина дисциплінована, погодився, не зважаючи на те, що йому нелегко було це зробити, оскільки він нещодавно (в 1937 р.) був звільнений із польської в’язниці і перебував під особливо пильним сте-

женням польської поліції. Власне посилаючись на конспіративні вимоги, тодішній провідник Крайової Екзекутиви не погодився передати свої функції Романові Шухевичу. Та хоч Роман Шухевич і не очолив Організації на ЗУЗ, проте, за словами тодішніх провідних організаційних діячів і самого Степана Бандери, він мав вплив на рішучу, динамічну активність, бойовий дух у кадрах, широкий розмах революційної діяльности.

В 1938 році Роман Шухевич, а також Зенон Коссак і Михайло Колодзінський прибули на Закарпаття, туди, де „волею засяяли Карпати”, де спалахнуло і загорілось вогнище національно-визвольних змагань. Як наголошує Степан Бандера: „Всі троє, разом з іншими друзями, всією душею віддаються будуванню самостійного державного життя Карпатської України, а передусім його внутрішньому зміцненню шляхом організування відданих націоналістичних кадрів і творення військової сили молодої держави — Карпатської Січі“. З.Коссак і М.Коло-дзінський загинули у боях з мадярами за волю Карпатської України, а Романові Шухевичу, як зазначає СБанде-ра, — .доля судила ще далі продовжувати змагання за волю всієї України та довершити ще багато великих чинів у цій боротьбі... Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум’ям. Він — з природнього обдарування і покликання — провідник”.

З моментом окупації західньоукраїнських земель большевиками Організація Українських Націоналістів не припинила своєї діяльности. В Краю залишилася міцна й боєздатна мережа ОУН під керівництвом Крайового Провідника Івана Климіва-„Леґенди“, а в той час Роман Шухевич провадив революційну працю на еміграції.

„Від початку 1940 року, — пише С.Бандера, — Роман Шухевич — член Революційного Проводу ОУН і Крайо-

вий Провідник на західньо-українських окраїнних землях (ЗОУЗ), перебравши те становище після Дмитра Миро-на-„Орлика“, який відійшов на українські землі під боль-шевицькою окупацією. Р.Шухевич керував розбудовою уздовж німецько-большевицького кордону міцної кадрово-організаційної і матеріальної бази як допоміжного запілля для боротьби ОУН на матірних землях".

„Праця на обидвох цих ділянках, — продовжує С. Бандера, — була повністю успішна і за півтора року дала поважні наслідки, що виявилося потім у двофронтовій боротьбі ОУН під час німецько-большевицької війни та в

пізнішій боротьбі Закерзонської України в 1945 — 1948

__ іі рр. .

У тому часі Роман Шухевич керував референтурою зв’язків між революційним Проводом ОУН і Організацією Українських Націоналістів на Українських Землях під большевицькою окупацією.

Про тогочасну політичну ситуацію і про завдання ОУН Степан Бандера писав: „ОУН завжди провадила військову вишкільно-виховну роботу серед своїх членів і прихильників, приділяючи їй велику вагу. Це випливало з її визвольної концепції, яка накреслює шлях до державної самостійности України через революційну збройно-політичну боротьбу, що повинна завершитись збройним повстанням цілого народу... У воєнній ситуації визвольна боротьба особливо зосереджується в мілітарних діях. З самого початку Другої світової війни були познаки, що в цій війні участь візьме і СССР, отже, воєнні дії пересунуться на підбольшевицькі території.