Читати книгу - "Генерал Тарас Чупринка"

Військова підготовка ОУН поза большевицькою окупацією зосередилась на окраїнних землях і в Польщі (в

Кракові), так само, як і інші ділянки праці. Першим організатором військової праці був „Кремінський“, військовий референт у Крайовій Екзекутиві ОУН на західньо-українських землях, який під час німецько-польської війни організував партизанські відділи, а коли большевики зайняли західньоукраїнські землі, почав організовувати військовий штаб і вишкільний осередок при Революційному Проводі ОУН“ (Прим.: „Кремінський" — це псевдо Володимира Гриніва, який у лютому 1939 року, після уступлення Л.Ребета з поста Крайового Провідника ОУН ЗУЗ, зайняв пост заступника військового референта ОУН ЗУЗ Дмитра Грицая. Після загибелі Мирослава Тураша-„Грабовського" провідником ОУН ЗУЗ став Володимир Тимчій-„Лопатинський“, а в керованому ним проводі Володимир Грипів-,,Кремінський" зайняв пост організаційного референта. В.Грипів-,,Кремінський" був авторитетною людиною в мережі ОУН. Він вів розмови з полковником А. Мельником у травні і на початку червня 1939 р. в Зальцбурзі (Австрія) стосовно того, щоб із керівництва ОУН усунути Ярослава Бара-новського, щодо якого мали застереження видатні націоналісти ОУН ЗУЗ (Дмитро Мирон, Осип Тюииса і ін.), але полковник А. Мельник відкинув пропозицію „Кремінського". На початку 1940 р. Володимир Гринів-„Кремінський" подався в Україну, де він загинув, попавши у засідку НКВД. — Авт.).

Далі С.Бандера писав: „Формування військового осередку — штабу завершено. Військову роботу Проводу ОУН очолили: Роман Шухевич, Дмитро Грицай-„Пере-бийніс“, Олекса Гасин-„Лицар“. Брали в ній участь, між іншими, такі визначні військові діячі: Василь Сидор-„Ше-лест“, Осип Карачевський, поручник Босий, Степан Но-вицький і ін.

Душею і головним організатором осередку, його шта-

бово-плянувальної, кадрово-організаційної і вишкільної роботи був Роман Шухевич“.

„На початку 1941 року, — пише далі Степан Бандера, — відкрилась можливість зробити при німецькій армії вишкіл двох українських відділів, приблизно в силі куреня. Цю справу погодились зорганізувати німецькі військові чинники, які ставились позитивно до державної самостійности України і хотіли мати в Україні союзника у боротьбі проти Москви. Вони не погоджувались з політикою Гітлера та з його імперіалістичними планами... Політично-концепційні розбіжності між партією (йдеться про партію гітлерівську — НСДАП. — Авт.) і урядом та військом, зокрема щодо східньої воєнної політики Німеччини, існували й діяли на початку війни з СССР...“ (Прим.: Результатом діяльности опозиційної групи німецьких військовиків був замах (невдалий) полковника генерального штабу вермахту графа Клявса Штауфен-беріа на Гітлера в його головній квартирі у Кентишні, 20 липня 1944 р. — Авт.)

Бандера пише: „Військовий штаб і Провід ОУН, розваживши ситуацію і перспективи її розвитку, однозгідно вирішили використати можливість зорганізувати і вишколити з допомогою німецьких військових чинників запроектовані українські відділи..."

(Прим.: За весь час існування Організація Українських Націоналістів намагалася використовувати всі можливості, щоб члени ОУН та й загалом українські патріоти проходили військове навчання у різних арміях світу і це аж ніяк не значить, що випускники тих шкіл (українці) були прихильно налаштовані до тих держав, тим паче, якщо ті держави були окупантами України. Треба знати, що навіть визначні українські націоналісти, такі, як Зенон Коссак, Василь Сидор, Микола Дужий, чи й сам Роман Шухевич проходили

військовий вишкіл у польській армії, Петро Федун-,, Полтава", Іван Кашуба відбували військову службу в рядах червоної армії, а Дмитро Карпенко — полтавчанин — був офіцером червоної армії. Таких прикладів можна наводити безліч. Однак большевицькі борзописці та аіітатори-брехунці силкувались це використати й таким чином звинуватити українських військовиків, вишколюваних у чужих арміях, у льояльності й вислуж-ництві перед чужими і ворожими режимами. — Авт.)

С.Бандера зазначає: „Висилаючи відділ Дружин Українських Націоналістів (ДУН) на вишкіл, Організація поставила свої передумови, які були прийняті німецькими військовими чинниками, що організували справу. Головні передумови такі: завдання відділу боротися проти больше-вицької Москви за відновлення і захист Самостійної Соборної Української Держави. Цей відділ є під наказом Проводу ОУН, зобов’язаний перед ним присягою... але не складає жодної німецької присяги... Референтура Проводу ОУН надає військові ступені...

З вибухом німецько-большевицької війни відділ ДУНу під проводом Романа Шухевича відійшов у напрямі фронту. На своєму шляху відділ скрізь веде самостійницьку політичну роботу в пов’язанні з акцією ОУН. Зокрема він брав участь у відновленні державної самостійности України та в організуванні державного життя у Львові й інших місцевостях у червні-липні 1941 року...

Гітлерівський уряд швидко поклав свою окупантську руку на українську державність і на всю самостійницьку діяльність. Ця рука посягнула також на відділи ДУНу. їх стягнено з фронту: почалися намагання втиснути їх у рамки німецької політики І воєнної машини, від них вимагали присяги...”

„Завершення ДУНу, — як пише СБандера, — було таке: в революційні ряди повернувся Роман Шухевич з

поважною кількістю старшин, пщстаршин і стрільців ДУНу, пройшовши не тільки добрий військовий вишкіл, а й здобувши тверду заправу і практичний військовий досвід. Особливе, що вони принесли з собою, — це пізнання організації, стратегії і тактики партизанської боротьби, стасованої большевиками в Другій світовій війні, та німецьких методів поборювання партизанських відділів. Це знання було дуже корисне в творенні УПА і в розгортанні її боротьби. Таким чином Дружини Українських Націоналістів під проводом Романа Шухевича дали Українській Повстанській Армії не тільки стрижневий командний і вояцький кадр, а також підставовий вклад для вироблення власних організаційних і оперативних способів".

Степан Бандера згадує, що в 1943 році створилася кризова ситуація в ОУН і тоді однією з головних, а може найістотніших її причин було питання лляну, форм і методів революційної боротьби (Прим.: йдеться про нараду Головного Проводу ОУН на Рідних Землях у травні 1943 року, коли одноосібне керівництво в Організації замінено колегіальним — шляхом утворення Бюра Проводу, санкціонованого Третім Надзвичайним Великим Збором ОУН у серпні того ж року. — Авт.).

С.Бандера підкреслює: „Внутрішня криза в ОУН закінчилась тоді, коли на чолі організації став славної пам’яти Роман Шухевич і надав такий напрям її діяльності і боротьбі, як того вимагав час. За основу своїх планувань він брав передусім ініціативу внутрішнього стану активних кадрів ОУН та широких мас українського народу, їхнє становище, потреби, їхні настрої, моральну готовість і критичну спроможність до активної боротьби. Шухевичеві було ясно, що в той час, коли гітлерівці довели до крайніх меж свій терор і експлуатацію в Україні, а одночасно їх воєнні успіхи і сили почали спадати,

— серед українського населення дозрівала готовість і потреба розгортати широку боротьбу*4.

„Така боротьба, — констатує С.Бандера, — крім оборони народу від гітлерівського винищування, була в пляні дальшого розгортання визвольних змагань. Серед велетенських подій