Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

Отож перше виявляється із відомого випадку з Єлисеєм («II книга Царів», 3:15), який став вимагати гуслі, щоб пророкувати Єгораму, і міг сприйняти душу Бога лише після того, як він став насолоджуватися музикою гуслів. Тоді вже він провістив Єгораму з союзниками радісну подію. Раніше це не могло трапитись, тому що Єлисей гнівався на царя, а хто гнівливий на когось, той, звичайно, схильний думати про нього зле, а не добре.

Що ж стосується тверджень декого, що Бог не відкривається розгніваним і сумним людям, то вони, звичайно ж, говорять дурниці, тому що Бог відкрив Мойсеєві, який гнівався на фараона, знамените, гідне співчуття вигублення новонароджених («Вихід», 11:8), і при цьому не використовуючи жодної музики. Каїнові Бог теж відкрився, коли той гнівався. Єзекіїлю було відкрито нещастя і впертість юдеїв, коли він став нетерплячим від гніву («Книга Єзекіїля», 3:14), а Єремія пророкував про нещастя юдеїв, коли був у глибокому сумі і охоплений великою відразою до життя. Тому Йосія і побажав радитись не з ним, але з його сучасницею, жінкою, оскільки вона завдяки жіночому праву була більше здатна відкрити йому милосердя Боже («II книга Параліпоменон», 34). Михей також ніколи не пророкував Ахаву чогось доброго, що, проте, робили інші, правдиві пророки (як видно з «І книги Царів», 20), але протягом усього свого життя пророкував лихе («І книга Царів», 22:8, а ще ясніше в «II книзі Параліпоменон», 18:7). Отож пророки, зважаючи на різний фізичний темперамент, були більше схильні до цих чи тих одкровень.

Потім, стиль пророцтва розрізнявся також залежно від красномовства кожного пророка. Бо пророкування Єзекіїля й Амоса написані не у вишуканому стилі пророцтв Ісаї, Наума, але в грубішому. І якщо хтось, хто знає гебрейську мову, хоче це ретельно розібрати, нехай порівняє між собою у різних пророків деякі глави, що трактують один і той самий предмет: він знайде велику різницю в стилі. Хай він порівняє саме главу І книги царедворця Ісаї від вірша 11-го до вірша 20-го з главою 5-ю селянина Амоса від вірша 21-го до вірша 24-го; хай він порівняє потім порядок і прийоми пророцтва Єремії, яке він написав у главі 49 про Едом, з порядком і прийомами Овдія. Далі, хай він зіставить також главу 40:19, 20 і главу 44:8, і далі Ісаї з главою 8:6, і главою 13:21 Осії. Те саме і стосовно інших пророків. Якщо все це правильно зважити, то легко виявиться, що у Бога нема ніякого власного стилю в мові, але що тільки з огляду на ерудицію і здібності пророка Бог буває вишуканий, точний, суворий, грубий, велемовний і темний.

Пророчі уявлення та ієрогліфи хоча й означали одне й те саме, однак різнилися; бо Ісаї інакше уявилася слава Божа, яка полишала храм, аніж Єзекіїлю12. Рабини ж твердять, що обидва уявлення були цілком тотожні, але що Єзекіїль, як селянин, здивувався їм над міру і тому розповів про них зі всіма подробицями. Але ж, якщо в них не було достовірної традиції щодо цього, у що я не вірю, то вони явно вигадують це. Бо Ісая бачив шестикрилих серафимів, а Єзекіїль — чотирикрилих істот. Ісая бачив Бога одягненого, що сидів на царському троні, а Єзекіїль (бачив його] у вогняній подобі. Той і інший, без сумніву, бачили Бога відповідно до того, як вони зазвичай уявляли його. Крім того, уявлення різнилися не лише образом, але й чіткістю, бо уявлення Захарія настільки темні, що вони не могли бути зрозумілі йому без пояснення, як видно із оповіді про них. А уявлення Даниїла і після пояснення не могли бути зрозумілі самому пророкові. Це відбувалося, звичайно, не внаслідок важкості предмета, який належало відкрити (адже мовилось лише про людські справи, які перевершують межі людських здібностей тільки тим, що вони стосуються майбутнього), але тільки тому, що уява Даниїла не була однаково здатна до пророкування наяву і вві сні. Це видно також із того, що відразу після початку одкровення він так перелякався, що майже зневірився у своїх силах. Тому через слабке уявлення і сили речі уявлялися йому досить темними, і він не міг розуміти їх навіть після пояснення.

І тут слід зауважити, що слова, почуті Даниїлом, були (як ми вище показали) тільки уявними. Тому й не дивно, що він, будучи в той час знічений, уявляв усі ті слова настільки плутано й темно, що потім нічого з них не міг зрозуміти. Ті ж, які засвідчують, що Бог не хотів відкрити Даниїлові предмет чітко, певно, не читали слів ангела, який прямо сказав (10:14), що «я прийшов, щоб ти зрозумів, що станеться твоєму народові в кінці днів». Виходить, що ці речі лишились темними тому, що в той час не було нікого, хто мав би таку силу уяви, щоб вони могли бути відкриті йому чіткіше.

Нарешті, пророки, яким було відкрито, що Бог візьме Ілія до себе, бажали переконати Єлисея, що той перенесений до якогось там місця, де вони можуть ще знайти його. Це, звичайно, ясно показує, що вони не прямо зрозуміли одкровення Боже. Нема потреби докладніше доводити це, бо Письмо найбільш очевидно виявляє, що Бог обдарував одного пророка набагато більшою благодаттю для пророкування, аніж іншого. А що пророцтва або уявлення розрізнялися також залежно від думок, засвоєних пророками, і що у пророків були різні думки, навіть протилежні, і різні застереження (praeiudicia) (мовлю про речі чисто спекулятивні, бо про те, що стосується чесності і добрих звичаїв, слід думати цілком інакше), — це я ретельніше і докладніше покажу, бо вважаю це справою важливою. З цього я зроблю в кінці висновок, що пророцтво ніколи не робило пророків вченішими, але що вони лишалися при своїх упереджених думках і що тому стосовно чисто спекулятивних речей ми аж ніяк не повинні їм вірити.

З якоюсь дивною поспішністю всі переконали себе, що пророки знали все, чого людський розум може досягнути. І хоч деякі місця Письма досить ясно говорять нам, що пророки не знали деяких речей, однак [люди] вважають за потрібне говорити, що в тих місцях не розуміють Письма, аніж допустити, що пророки чогось не знали. Або ж вони прагнуть перекручувати (torquere) слова Письма так, щоб воно говорило те, чого аж ніяк не малося на увазі. Якщо допустити одне з цих двох, тоді Письму справді кінець. Бо даремно будемо намагатися довести щось, спираючись на Письмо, якщо дозволено вважати темним і недосяжним те, що достеменно ясно, або тлумачити його довільно. Наприклад, у Письмі нема нічого яснішого за те, що Ісус [Навин], а можливо, й автор, який написав його історію, думали, що Сонце рухається навколо Землі, а Земля ж перебуває в спокої, і що Сонце протягом певного часу залишалося нерухомим13. Однак багато хто, не бажаючи допустити, що на небі могла бути якась зміна, пояснюють це місце таким чином, що [Письмо] нічого подібного, певно, і не