Читати книгу - "Амстердам"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дивіться, вони працюють у місцевому департаменті гігієни, у відділі під назвою «Планування». Та це мрія газетяра.
Редактор місцевих новин Джеремі Болл мовив:
— Ми на тому тижні розмовляли, все було гаразд. Потім він учора подзвонив. Маю на увазі, друга половина. Інша голова. Не хоче й говорити. Не хоче фотографуватися.
— О Боже! — скрикнув Вернон.— Ви що — не бачите? Це ж теж частина історії. Вони глека побили. І перше, що читач захоче дізнатися,— як вони сперечаються?
Летис дивилася похмуро.
— Мабуть, лишаються сліди укусів,— сказала вона.— На обох обличчях.
— Неперевершено! — вигукнув Вернон.— Ніхто ще про таке не писав. У п’ятницю, будь ласка. Третя сторінка. Так, рухаємося далі. Летис. Цей шаховий додаток на восьмій сторінці. По щирості кажучи, мене він не переконав...
2
Минуло ще три години, перш ніж Вернон опинився на самоті. Він був у туалеті: дивлячись у дзеркало, мив руки. Бачив перед собою віддзеркалення, але певності до кінця не мав. Відчуття, ба радше невідчуття, знову не відпускало праву півкулю, обтягуючи як тісна шапка. Коли він промацував шкіру голови, то міг визначити межу, демаркаційну лінію, де з лівого боку відчуття стало не зовсім своєю протилежністю, але своєю тінню, своїм привидом.
Він простягнув руки під сушарку, аж тут увійшов Френк Дибен. Вернон відчув, що цей молодик рушив за ним, щоб переговорити: досвід цілого життя показував, що журналіст навряд чи добровільно піде мочитися у присутності свого редактора.
— Послухайте, Верноне,— заговорив Френк, стоячи біля пісуара.— Прошу вибачення за сьогоднішній ранок. Ви маєте абсолютну рацію щодо Гармоні. Я повністю розклеївся.
Вернон не озирнувся від сушарки, щоб не бачити заступника редактора відділу зарубіжних новин за його справою, а натомість ще раз увімкнув гаряче повітря. Дибен випускав вологу рясно, навіть лунко. Так, якщо Вернон і звільнить когось, то це буде Френк, який енергійно обтрушується, на секунду довше, ніж треба, і не вгаває зі своїми вибаченнями.
— Я маю на увазі: ви абсолютно праві, що не дали цьому матеріалу багато місця.
«Кассій голодний[18],— подумав Вернон.— Такий очолить свій відділ, а потім захоче й моєї посади».
Дибен розвернувся до умивальника. Вернон м’яко, поблажливим дотиком поклав йому руку на плече.
— Усе гаразд, Френку. Я волію на планерці чути різні думки. У цьому весь сенс.
— Це дуже мило, що ви так кажете, Верноне. Просто я не хочу, щоб ви подумали, ніби я буду м’яким з Гармоні.
Це свято ввічливості поклало край обміну думками. Вернон відповів заспокійливим смішком і вийшов у коридор. Біля дверей на нього чекала Джин, тримаючи стос кореспонденції на підпис. За нею стояв Джеремі Болл, а за ним — Тоні Монтано, генеральний директор. Хтось, кого Вернон не роздивився, просто став у хвіст черги. Головний редактор попрямував до свого офісу, підписуючи листи і на ходу вислуховуючи звіт Джин про розклад прийомів на тиждень. Усі рушили з ним. Болл промовляв:
— Ось фото з Мідлсборо. Я хотів би уникнути неприємностей, яких ми зазнали з Олімпіадою інвалідів у візках. Я подумав, нам треба чогось дуже прямолінійного...
— Потрібна гарна картинка, Джеремі. Я не можу зустрітися з ними обома того самого тижня, Джин. Це буде неправильно. Скажіть йому: у четвер.
— Я маю на увазі жорсткий вікторіанський стиль. Величний портрет.
— Він вирушає до Анголи. Після зустрічі з вами поїде просто до аеропорту.
— Містере Голлідей?
— Не потрібно мені величних портретів, навіть у некрологах. Нехай вони покажуть усім, як вони один одного покусали. О’кей, я переговорю з ним до від’їзду. Тоні, це щодо паркування?
— Я вже бачив чернетку його заяви про звільнення.
— Звісно ж, ми зможемо знайти одне маленьке паркомісце?
— Ми все перепробували. Начальник відділу технічного обслуговування пропонує продати своє місце за три тисячі фунтів.
— А це не гонитва за сенсацією?
— Підпишіть це у двох місцях, а отут поставте ініціали, де я позначила.
— Це не гонитва за сенсацією, Джеремі. Це перспектива... Але, Тоні, у начальника експлуатації навіть і машини нема.
— Містере Голлідей?
— Паркомісце належить йому по праву.
— Запропонуйте йому п’ятсот. Це все, Джин?
— Я до такого не готовий.
— Лист подяки всім єпископам друкується.
— А що як вони обоє говорять по телефону?
— Вибачте. Містере Голлідей?
— Це надто непереконливо. Я хочу фото, яка розповідає історію. Час заплямувати руки — пригадуєте? Слухайте, можна ж викинути начальника обслуговування зі стоянки, якщо він нею не користується.
— Почнеться страйк, як минулого разу. Усі термінали зламалися.
— Чудово. Ваш вибір, Тоні. П’ятсот фунтів або термінали.
— Я попрошу когось із відділу ілюстрацій заскочити і...
— Не обтяжуйте себе. Просто пошліть когось до Мідлсборо.
— Містере Голлідей? Ви — містер Вернон Голлідей?
— Хто ви?
Група мовців зупинилася, і худий лисуватий чоловік у чорному костюмі з глухо застібнутим піджаком протиснувся вперед і постукав Вернона по ліктю конвертом, якого одразу ж і вручив. Потім чоловік широко розставив ноги і з аркуша паперу, якого тримав у руках, почав читати монотонно, як декламатор:
— «Владою, покладеною на мене судом головного секретаріату, доношу до вашого відома, Верноне Теобальде Голлідей, порядок судової заяви, в якій сказано таке: Вернону Теобальду Голлідею, який мешкає за адресою: Рукс, 13, Лондон, Північний Захід-1, і який є головним редактором газети „Експерт“, забороняється публікувати, або наказувати публікувати, або розповсюджувати за допомогою електронних чи інших засобів, або описувати в письмовій формі, або наказувати описувати в письмовій формі матеріал, далі йменований як Матеріал, а також оприлюднювати або описувати відповідно до даного наказу вищезгаданий Матеріал...»
Худий чоловік намацав наступну сторінку, і головний редактор, його секретарка, редактор місцевих новин, заступник редактор відділу зарубіжних новин і генеральний директор схилилися в очікуванні.
— «...усі фоторепродукції або варіанти таких репродукцій — вигравірувані, мальовані чи здійснені в будь-який інший спосіб копії зображень містера Джона Джуліана Ґармоні, який мешкає за адресою: Карлтон-Ґарденс, 1...»
— Ґармоні!
Усі заговорили водночас, і заключні риторичні викрутаси худого чоловіка в костюмі, замалому на нього на два розміри, потонули в галасі. Вернон попрямував до свого кабінету. Це була всеохопна постанова. Але у них і не було нічого на Ґармоні, узагалі нічого. Він зайшов до офісу, зачинив ногою двері й набрав телефонний номер.
— Джордже. Оті фотографії Ґармоні...
— Я нічого не скажу,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амстердам», після закриття браузера.