Читати книгу - "У черзі за святою водою"

Для проукраїнської України Катерина ІІ — антигероїня, то для проросійської — героїня. Якщо для української України Катерина ІІ зруйнувала Січ як символ української свободи та закріпачила українське селянство, то для мешканців південних міст України, російська імператриця ці міста заснувала, побудувала до них дороги, за її царювання ті міста процвітали, а кріпацтво було запроваджено не через кровожерливість імператриці, а через те, що українські старшини дуже хотіли мати своїх селян як слухняних кріпаків, то ж вони й домоглися, чого хотіли. Коли в Одесі було споруджено (поновлено) пам’ятник Катерині ІІ, то це стало ще одним моментом конфронтації між сходом і заходом України. Поки українська Україна обурювалася вшануванню тої, яка «доконала вдову-сиротину», южнороси урочисто відкривали їй пам’ятник, вшановуючи не кріпосницю, а мудру правительку, за чиїм указом було засновано їхнє місто. Коли пам’ятник Катерині було щойно відкрито (27 жовтня 2007 року), то обурення цією подією можна було почути в Києві навіть від суржикомовних роботяг по маршрутках, що не завадило одеситам вітати мудру «Феліцу» на своїй землі. Також пам’ятник Катерині ІІ було 15 травня 2008 року відкрито в Севастополі. Протягом років незалежності України Катерина ІІ разом із іншими історичними персонажами стала ніби індикатором ідентичності України — проукраїнської чи проросійської. Це одна з тих історичних постатей, яка міняє свій міфічний імідж на діаметрально протилежний (губителька, руйнаторка — благодійниця, мати рідна) у різних спільнот України. Звісно ж, постать російської імператриці не є настільки дратівливою для різних ідентифікацій України, як постать, скажімо, Степана Бандери, але й Катерина ІІ як символ також фігурує і в політичних, і в культурних, і в приватних баталіях.

А як воно в Росії? Як у метрополії? Ким є Катерина Велика для громадян сучасної Російської Федерації? Зрештою, не так і легко за самими медійними матеріалами зробити висновок щодо місця тої чи тої особистості в популярній культурі іншого народу. Але нам добре відомо, що в Росії відразу по розвалу СРСР відбулося масштабне переоцінювання цінностей, пов’язане з династією Романових. Антигерої радянських часів стали героями, рятівниками отєчества, мудрими правителями, які дбали про народ і розширювали кордони Російської імперії. Все сказане стосується й такої масштабної постаті, як Катерина Велика.

У сучасному викладі російської історії Катерина не так гнобила селян, як збільшувала населення російської імперії, яке за її царювання зросло мало не вдвічі, а державний бюджет — учетверо. Із 50 губерній тодішньої Російської імперії за Катерини було приєднано 11. За її царювання було побудовано 144 міста. Запорізьку Січ було не зруйновано, а розформовано «за ненадобностью», проте російські армія і флот зростали. За матінки Катерини було отримано багато славних перемог і без неорганізованої Січі. Катерина Велика не гнобила російського народу, а навпаки, захищала його. І психопатку Салтичиху за Катерини, як виявилося, було жорстоко покарано: позбавлено дворянства, засуджено до пожиттєвого ув’язнення, де жорстока поміщиця провела 33 роки — до своєї смерті. Переслідування з боку Катерини Великої Радищева й Новикова зараз у Росії розглядається як справедливе: адже Радищева критикував сам Пушкін, а переслідування Новикова трактується як боротьба з масонством. У Росії поновлено орден Катерини Великої, яким нагороджували придворних дам, зараз ним нагороджують російських діячок культури. Катерина увійшла до дюжини рейтингу «Имя России», посіла 11 місце, щоправда, з великим відривом від Івана Грозного, який посів 10-те місце (230 425 в Івана, 92 065 в Катерини).

Російський офіціоз цілком підніс імператрицю-благодійницю. Здавалося б, і в серцях росіян Катерина ІІ також займає почесне місце. Але, як свідчать приватні контакти авторки цього матеріалу та стихійне електронне опитування родичів і знайомих, які проживають у Росії, Катерина ІІ не є героїнею в Росії. Лаври імперського героя несе імператор Петро І. А в Катерині росіян, а ще більшою мірою росіянок цікавить ота вже згадана розбещена поведінка, її коханці, те, як вона з ними поводилася, а головне, скільки їх у неї було.

У Росії знято кілька історичних — чи псевдоісторичних — серіалів, де фігурує Катерина Велика, також на телебаченні демонструються іноземні фільми про неї, і ця масова культура більшою мірою впливає на росіян, ніж російський офіціоз. Якщо Катерина і є героїнею, то саме російських феміністок. Як відомо, з фемінізмом ідентифікують себе жінки різної житейської філософії, різних життєвих поглядів. Нерідко погляди, що їх сама жінка вважає феміністичними, містять у собі такі настанови поведінки, коли жінка урівнюється з чоловіком в усіх позиціях, і велика кількість любовних контактів у жінки розглядається як прояв справжньої, не пригнобленої жіночої сутності, як боротьба з патріархатом: якщо чоловікові можна, то й жінці також. Якщо російська імператриця Катерина і стала героїнею, то саме в таких жінок. Зрештою, саме Катерина Велика вважається автором популярного афоризму, який не може не подобатися жінкам: «Женщина не может быть равной мужчине, поелику она — неизмеримо выше». Невідомо, чи мудра Феліца направду прорекла ці слова, але досить і того, що освічене російське жіноцтво їй їх приписує.

Якоюсь мірою в проросійській Україні Катерина несе більше міфологічного навантаження, ніж у Росії. Зрештою, найпишніші міста, збудовані Катериною, знаходяться на території сучасної України, та й землі, приєднані до Російської імперії за «матушки імператриці», належать до Южноросії. То ж гоголівські слова «Не встанем, мамо! Не встанем! Умрем, а не встанем!», і сьогодні мають суттєвіший стосунок до Малоросії, ніж до Росії.

Те, що не вмирає

Леся Українка є не лише національною поетесою України, а й входить до культурного іконостасу, до якого національні поети потрапляють не завжди. Тяжка хвороба, з якою поетеса боролася впродовж багатьох років, зробила її мученицею за Україну. Доводилося навіть зустрічати такі інтерпретації долі Лесі Українки, коли її хвороба розглядається саме як ініціація великої людини з великою місією. Саме через тяжку хворобу й розкрився геній Лесі Українки. У площині позитивізму це твердження є сумнівним хоча б тому, що жодна людина, і Леся Українка зокрема, не прожила двох життів — одного з хворобою, іншого без, а тому неможливо твердити, на що була би здатна ця обдарована від природи жінка, якби її здоров’я виявилося кращим. Утім, якщо розглядати містичний вимір великої поетеси, то тут ідея мучениці, яка любить свою муку «і їй дає життя», є цілком плідною і творчою.

Opus Magna Лесі Українки, вінцем