Читати книгу - "Спецназ"

Німеччина сильніше зав'язала в Європейських справах і втягувалася глибше в болото війни... щоб усі учасники війни загрузли глибше в бійні, мовчазно заохочуючи їх робити це, дозволяючи їм виснажувати й послаблювати один одного, а потім, коли вони будуть абсолютно знесилені, вийти на арену зі свіжими силами, діючи, природно, "в інтересах миру", нав'язати свої умови, щоб завдати найбільшої шкоди учасникам війни». І знову він приписав іншим власні мотиви, які рухали ним у його амбіціях. Сталін бажав, щоб Європа виснажила сама себе. І Гітлер зрозумів це. Але зрозумів він занадто пізно. Йому варто було б зрозуміти це до підписання Пакту Молотова-Рібентропа.

Проте Гітлер спробував, все ж, розбудувати Сталінські плани, почавши війну першим. Величезні радянські сили, призначені для «визволення» сусідів Росії були абсолютно марні в оборонній війні проти Німеччини. Повітряно-десантні корпуси використовувалися як проста піхота проти наступу німецьких танків. Багато загонів і груп повітряно-десантних сил і командос були змушені відступити або закопуватися в землю, щоб зупинити наступ німецьких військ. Ці повітряно-десантні загони, треновані для дій на території іноземних держав, можна було використовувати у ворожому тилу, але не на його території, а більше на окупованій німецькою армією радянській території.

Зміна всієї філософії Червоної Армії, яка вчилася вести оборонну війну не на чужій території, була дуже болючою, але порівняно короткою. Через шість місяців Червона Армія навчилася оборонятися і наступного року вона почала наступальні операції. З цього моменту все повернулося на місце, і Червона Армія, створена виключно для наступальних дій, знову почала перемагати.

Процес реорганізації збройних сил для дій на своїй території торкнувся всіх видів військ, включаючи спеціальні сили. На початку 1942 року в Червоній Армії було організовано тринадцять батальйонів Спецназу для дій у тилу противника (У радянській армії звання «гвардійський» можна було отримати тільки в бою, єдиний виняток становили з’єднання, які отримували це звання при формуванні. До них відносилися й підрозділи Спецназу ), крім того, одна гвардійська інженерна бригада Спецназу, що складається з п'яти батальйонів. Кількість батальйонів прямо відповідала кількості воюючих фронтів. Кожен фронт одержав під своє командування один такий батальйон. Гвардійська бригада Спецназу залишалась у розпорядженні Верховного Головнокомандувача, для використання тільки за особистим наказом Сталіна в найбільш відповідальних місцях.

Для того, щоб не показати справжнє ім'я Спецназу, окремі гвардійські батальйони і бригада отримали кодову назву «гвардійські мінери». Лише обмежене коло людей знало, що ця назва означає.

В Управлінні розвідки кожного фронту був створений спеціальний розвідувальний відділ, щоб спрямовувати роботу «гвардійських мінерів». Кожен відділ мав у своєму розпорядженні батальйон Спецназу. Пізніше спеціальні розвідувальні відділи почали вербувати агентуру Спецназу на територіях, окупованих противником. Ці агенти передбачались для надання підтримки «мінерам», коли ті з'являлися у ворожому тилу. Пізніше кожен відділ спеціальної розвідки був забезпечений розвідувальною частиною Спецназу для вербування агентів.

Гвардійську бригаду Спецназу очолював один з видатних радянських практиків з боротьби в тилу противника полковник (пізніше генерал-лейтенант) Моше Йоффе.

Кількість Спецназу дуже швидко росла. За некласифікованими радянськими даними ми можемо казати про від 16 до 33 інженерних бригад Спецназу. Крім частин, що діють позаду лінії фронту, були сформовані для різних цілей інші загони Спецназу: наприклад, радіобатальйони для порушення ворожого радіозв'язку, поширення дезінформації та відстеження штабів та центрів зв'язку противника, щоб полегшити роботу спецназівським терористичним групам. Відомо, що з 1942 року існували 130-й, 131-й, 132-й і 226-й окремі батальйони Спецназу.

Операції, проведені «мінерами», відзначалися сміливістю й ефективністю. Зазвичай, вони просочувались у тил противника маленькими групами. Іноді вони діяли незалежно, в інших випадках вони об'єднували свої дії з партизанами. Ці спільні операції завжди були вигідні як партизанам, так і Спецназу. Мінери вчили партизанів найбільш важким аспектам мінування, складнішій технології і сучаснішій тактиці. Коли вони знаходилися разом з партизанами, вони мали справжні притулки, охорону при виконанні своїх операцій, медичну та іншу допомогу в разі потреби. Партизани добре знали свій район і могли бути використані в якості помічників і провідників. Це була чудова комбінація: місцеві партизани, які знають кожне дерево в лісі, і першокласне обладнання для вибухів, демонстроване справжніми фахівцями.

«Гвардійські мінери» зазвичай виходили на сцену на короткий час, робили свою роботу швидко і добре, а потім поверталися туди, звідки з'явилися. Головним шляхом транспортування їх за лінію фронту було скидання на парашутах. Їхнє повернення виконувалося літаком з використанням таємних партизанських аеродромів, або вони могли своїми ногами перетнути лінію фронту.

Вищою точкою партизанської війни проти Німеччини були дві операції в 1943 році. У той період в результаті дії Осназу в партизанських з'єднаннях був наведений порядок: вони були «очищені» і переведені під жорсткий контроль центру. В результаті роботи Спецназу партизанський рух навчився останнім досягненням ведення війни і більш сучасній техніці саботажу.

Протягом шести тижнів з серпня по вересень 1943 року була проведена операція, відома як «Війна на рейках». Час був вибраний дуже вдалий. Це був момент, коли радянські війська, вимотавши німецьку армію в оборонній битві під Курськом, раптово самі перейшли в наступ. Для підтримки розвитку найпотужнішої операції було вирішено паралізувати ворожі підвізні шляхи, не даючи противнику підвозити амуніцію і пальне для військ, роблячи неможливим для нього перекидати резерви. В операцію було залучено 167 партизанських загонів загальною чисельністю 100 000 осіб. Всі загони Спецназу були послана за лінію фронту для допомоги партизанам. Понад 150 тон вибухівки, понад 150 кілометрів дротів і понад півмільйона детонаторів були перекинуті повітрям у партизанські загони. Загонам Спецназу було наказано повністю виконати їхні завдання. Більшість з них діяли незалежно в найбільш небезпечних і важливих місцях, але вони також виділяли людей для інструктування партизанських загонів з використання вибухівки.

Операція «Війна на рейках» проводилася одночасно на території по фронту понад 1000 кілометрів і в глибину більше 500 кілометрів. У першу ж ніч дії цієї операції на залізничних лініях було здійснено 42 000 вибухів, і активність партизанів зростала з кожною нічкою. Німецьке вище командування кинуло величезні сили для оборони комунікаційних ліній, тому кожної ночі було чути не тільки звуки вибухів мостів і залізничних ліній, а й звуки битви з німецькими військами, оскільки партизани з боєм проривалися до місць диверсій. Всього під час цієї операції було підірвано 215 000 рейок, 836 ешелонів, 184 залізничних та 556 автомобільних мостів. Також було знищено величезну кількість озброєння і боєприпасів противника.

Перемігши в жахливій битві під Курськом, Червона Армія кинулася вперед до Дніпра і переправилася через нього в декількох місцях. Друга велика операція на підтримку наступальним частинам була