Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

У неділю таки навідалася на ферму ще раз. Як і очікувалося, відвідувачів там одиниці. Сарік все намагається зацікавити людей, але вони приходять лише по суботах, коли можна подивитися на бій на мечах. Натомість у неділю тут тихо та спокійно. У такі дні я люблю повільно прогулюватися верхи.

- Аліто! – мене гукнув господар ферми Сарік. - Не чекав тебе побачити сьогодні!

- Та я й не збиралася приходити, просто нудно стало, - тим часом погладжую свою конячку. Вона єдина, хто мене до себе підпустив зі всієї породи, тож я її й купила. Чує вона в мені вовчі інстинкти, але приймає.

- Тут про тебе питали, як завжди, - дід по-доброму посміхнувся, навіть трохи дивно підморгнув.

- І хто цього разу? – питаю, але приблизно здогадуюсь.

- Той самий тип, якого ти присоромила. Розпитував про тебе, хто ти, звідки, де тебе знайти. Підозрілим він мені здався.

Бородань, значить. Інтуїція не підвела.

- А ти що йому сказав?

- Все, як ти просила. Нічого не знаю, не бачу, не чую. Насправді все так і є, ти навіть свій номер не залишила жодного разу.

- Тому й не лишила, щоб не роздавав нікому.

- Та що ти, дівчинко! Ти мені вже як рідна онука, - його фраза посміхнула, не здивуюся, якщо Сарик мій ровесник, але він не навіть здогадується. - Цей тип навіть грошей мені пропонував, щоб я розповів йому про тебе, нахабний такий, все тицяв свої папірці, до тисячі зелених дійшов.

- Щедро, - посміхнулася, згадавши очі здорованя, коли мій меч торкнувся його грудей. – Значить, не у програних грошах було діло.

- Мабуть. То що йому сказати, якщо ще прийде? Я підозрюю, що прийде. Аж надто активно він тобою цікавився. Якщо чіплятиметься, ти клич мене, сам з ним розберуся. Викину до біса зі своєї ферми, - каже грізно, а мені смішно, такий милий дідок.

- Скажи, що я буду тут у суботу. До речі, зроби афішу і на неділю. Бачу тут у тебе є місце під дитячий майданчик, – киваю на порожнечу під пишними деревами. - Зацікавимо ще сімейних людей, тим більше в тебе скоро онука буде, а в мене племінник.

- Ох, ти ж мила моя! Скільки в тобі добра!

Я вже в сідлі, направляю конячку Йену до річки, а дідок все шле мені в спину вихваляння. Я для нього наче богиня. Тішить самолюбство, не без лукавства, знаю.

Залишок дня пройшов спокійно. Погуляла, свіжого повітря вдихнула, передумала всі думки, посумувала і повеселилася наодинці з собою, додому повернулася пізно, і вже Еліма в паб не тягла. Нехай насолоджується своїми книжками. І мені вільний вечір потрібний. Полежати у ванні, розслабитися, вдихнути аромат ефірних олій. А якщо лишаться сили, сяду малювати. Це одне з моїх улюблених заспокійливих занять. Загалом, вечорами маю приємні жіночі радості.

У понеділок у нас розпочалися робочі будні. Калеан очолює вісімдесят п'ятий поверх у вежі магії, а ми втрьох виконуємо роль заступників. Звичайно, для мене тут роботи практично немає, більше розвага у вигляді спілкування з підлеглими. Усі вони благоговіють переді мною, як і перед братами. Вже половина рядових співробітниць поверху закохана в Еліма. Тільки в нього, бо Калеана всі бояться, та й знають, що одружений він, з Кірамом усе й так ясно. Мені ж знаків уваги від чоловічої половини колективу вистачає, але ненастирливо, з обережністю. Розумію, що всі просто бояться моїх братів.

Так минув і весь тиждень. З цікавих подій лише знайомство з трьохсотрічним старійшиною. Намагався домовитися з нами про супроводження на переговори з темними магами, але Калеан відмовив, пославшись на те, що ми займаємось захистом тих, кому загрожує небезпека, а не виконуємо роль охорони. Дідок, звичайно, обурився, але важелів тиску не знайшов, змушений був звернутися на інший поверх. Мене в усьому цьому більше повеселило те, як старійшина мило залицявся до мене. Нехай він і виглядає на років п'ятдесят за мірками простих людей, але для мене це все ж таки занадто. І на вечерю кликав, і на яхту, і на вечірку як його супутницю. Мав на увазі ескорт? І все це пропонував безсовісно у присутності Калеана. Ще б трохи і отримав кілька ударів у старий ніс.

Нарешті настала субота. День моїх розваг. Псує настрій лише те, що ввечері в пабі доведеться відбиватися від журналюги, але поки що хочу насолодитися боєм на мечах. Це мене заряджає.

Треба ж… Прийшов той самий бородач. Знову перебив ставки інших бажаючих, щоб поборотися зі мною. Замало грошенят витратив. Розраховує забрати їх після поєдинку. Там ще й для підтримки бойового духу любителі концертів накидають грошенят повну коробку. Хто переможе – озолотиться. Реванш, отже.

Почався бій. Знову без слів, тільки контакт у вічі. Та й за цими порослями на його обличчі не розбереш особливо, про що він думає, які емоції відчуває. Терпіти не можу бородатих чоловіків, та ще й патлатих.

- Грошей на перукаря не вистачило? - я вимовила свої думки вголос.

Бачу, що громила почув мою репліку, але продовжує крокувати, впевнено виставляючи меч уперед. Сьогодні його удари продумані, мабуть, тренувався цілий тиждень. Жодних різких випадів, спроб зробити незвичайний хід, жодної імпульсивної атаки. Бачу, що й глядачам нудно дивитися. Ми ніби граємо у театрі, зображуючи ідеальний бій.

- Нудно з тобою, здорованю, - я вже вимагаю від нього слів, але бородатий мовчить, тільки очі не зводить з мого обличчя. - Сказав би що-небудь.