Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

— Не розумію в чому полягає проблема.

— По-перше, він усе вирішив сам, абсолютно проігнорувавши моє небажання зустрічі, а по-друге, я не хочу слухати його виправдання і прохання нічого не говорити Вікторії!

Ліза поклала руки мені на плечі, бажаючи заспокоїти палаючі емоції.

— Надю, подивись на цього з іншого боку. Раптом це не те, про що ти подумала.

— А що ще це може бути?! — продовжувала наполягати на своєму я.

Подруга знизала плечима. Як завжди, вона проявляла неабияку врівноваженість і мудрість. Варто визнати, що я ніколи не бачила цю дівчину в розбурханих почуттях, і це змушувало мене по-справжньому захоплюватися нею.

— Просто вислухай його, а вже тоді злись скільки хочеш. У будь-якому разі, життя вже не раз доводило, що все може бути абсолютно не так, як здається на перший погляд.

Я задумалась і прийшла до висновку, що, напевно, Ліза все ж мала рацію. До того ж, у разі чого я завжди встигну виставити його за двері.

— Гаразд…

Я відчувала, як помаленьку заспокоююсь, коли несподівано мені спало на думку одне тривожне питання, яке я одразу ж поспішила задати Лізі:

— А звідки він знає, де я живу?

— Ти ж давала йому свій паспорт, коли влаштовувалася на роботу? — я кивнула у відповідь, тож подруга продовжила: — Очевидно, саме звідти він і дізнався твою адресу.

Один раз поглянув і запам’ятав? Сумніваюся. Більш імовірно, що така впливова людина скористалася якимось зв’язками задля отримання даної інформації.

— Я краще вже піду, щоб не заважати вам. Бажаю удачі!

І Ліза так швидко залишила мою квартиру, що я навіть не встигла хоч щось їй заперечити. Насправді, її дійсно можна було зрозуміти, оскільки нікому б не хотілося ставати свідком скандальних розбірок, а в ситуації подруги все ускладнювалося ще й фактом, що моїм опонентом був брат її нареченого.

Помивши чашки, з яких ми пили чай, я почала чекати на Владислава. Прокручуючи в голові різні можливі сценарії нашої розмови, я й не помітила, як пролетів час, аж доки у двері не постукали. Ну от і настала мить розставити всі крапки над «і».

— У тебе лише хвилина, щоб сказати все, що хочеш, — суворо сказала я, непомітно для себе перейшовши на «ти», впускаючи Влада досередини. 

Мої сусіди були надзвичайно допитливими людьми з язиками без кісток, тож влаштовувати діалог у загальному коридорі було просто жахливою ідеєю. Краще вже розібратися з усім за зачиненими дверима.

Владислав з допитливістю оглянув доволі просту вітальну з мінімальною кількістю необхідних меблів, які помітно потребували оновлення, оскільки служили вже далеко не перший рік, а тоді подивився мені прямо в очі та сказав:

— Вибач, що використав тебе…

— Використав? — здивовано перебила його я, не розуміючи, про що він узагалі говорить.

— Так, — підтвердив він, зберігаючи холоднокровність. На відміну від мене, чоловік не відчував дискомфорту від цієї розмови або ж гарно приховував істині емоції. — У нас з Вікою зараз доволі складний період у стосункам, тому я хотів перевірити, чи все ще люблю її, використавши тебе з цією метою.

Владислав говорив так переконливо, що я просто не могла не повірити йому. Його слова не звучали як завчений текст для виправдання, а, судячи з усього, і справді йшли від душі.

— І який же результат цього експерименту? — не змогла не запитати я.

— Так, я все ще люблю Віку. Тому не бачу жодних причин для твого звільнення.

Я важко опустилася на диван і запустила пальці у волосся, намагаючись якось переварити отриману інформацію та усвідомити, що робити далі.

Якими б не були причини Владислава, він учинив справді по-свинськи. Очевидно, він був далеко не найкращою людиною, проте ідеальних роботодавців насправді просто неможливо знайти, а тепер я хоча б могла бути впевнена, що більше подібного не повториться, тому зі звільненням дійсно не варто було поспішати.

Але в мене залишалося ще одне важливе запитання, яке потрібно було з’ясувати:

— А як же Анна? Вона ж усе розповість Вікторії.

Владислав добродушно всміхнувся, так що одразу стало ясно, що про дружину свого брата він уже потурбувався.

— Не переймайся через це. Я поговорив з нею та домігся того, щоб вона тримала рот на замку. То що, ти продовжуватимеш працювати в нас?

Тепер, коли все стало на свої місця, я змогла хоч трохи розслабитися та видихнути з полегшенням. Відповідь здавалася очевидною:

— Так. Але я все-таки прийняти не можу тисячу євро від тебе.

Владислав похитав головою.

— Хай це буде моральною компенсацією для тебе. Тобі ж це було особливо важко через чоловіка, чи не так?

— Чоловіка? — наморщила чоло я.

— Ти на співбесіді вказувала, що одразу після університету вийшла заміж. До того ж, я бачив помітку про шлюб у твоєму паспорті.

Я кивнула, не перестаючи подумки сварити себе за те, що так сильно намагалася абстрагуватися від думок про Антона, що навіть не зателефонувала йому з приводу розлучення. Треба буде якнайшвидше зробити це та нарешті покінчити з цією справою раз і назавжди.

— До речі, де він перебуває у такий пізній час? — поцікавився Владислав, озираючись довкола, неначе очікуючи, що Антон от-от вийде з кухні та приєднається до нас.

Розповідати йому свої особисті проблеми я точно не збиралася, тому швидко придумала якомога правдоподібнішу брехню, якою б можна було пояснити відчутність чоловіка в такий пізній час.

— Він затримався на роботі, але казав, що скоро буде вдома. А зараз мені час готувати вечерю, — я підвелася та попрямувала до дверей, більш ніж очевидно демонструючи, що гостю вже час іти. — До завтра, Владиславе!

— До завтра, Надю!

Я зачинила за ним двері й втомлено притулилася до них чолом. Цей день був дуже виснажливим, але я навіть не здогадувалася, що готує мені наступний.