Читати книгу - "Покоївка, Jo Peters"

Повернувшись додому, я зрозуміла, що ніяк не зможу обійтися без підтримки з боку Лізи, тож зателефонувала подрузі та попросила приїхати. Чесно кажучи, мені вже ставало незручно, що я так часто звертаюся до неї по допомоги, проте нікого ближчого в мене просто-напросто не було, та й справитися самотужки було просто неможливо.

Безсумнівно, з нас двох вона завжди була найсильнішою. Якось Ліза навіть зізналася, що їй подобалося опікати мене, неначе молодшу сестру, про яку вона завжди мріяла, але не мала через категоричну позицію власних батьків, так що нам двом випала доля бути єдиними дітьми в сім’ї.

Я з надзвичайною чіткістю пам’ятала день, коли ми познайомилися, неначе це було не кілька років тому, а буквально вчора. Я приїхала до Києва зі Львова та була надзвичайно розгубленою, опинившись в абсолютно незнайомому місці, ледве знайшла гуртожиток і сильно переймалася через те, що моєю сусідкою може стати якась огидна та нахабна дівчина. Та доля виявилася на моєму боці, так що мені неймовірно пощастило опинитися в одній кімнаті з Лізою. Вона одразу викликала в мене симпатію завдяки широкій добродушній усмішці на обличчі, обрамленому яскраво-рудим волоссям, роблячи її схожою на світлу та позитивну Енн з відомої серії книг Люсі Мод Монтгомері, якими я просто зачитувалася в дитинстві.

Минуло не більше двадцяти хвилин з моменту телефонної розмови, як ми з Лізою вже сиділи за столом на зовсім невеличкій кухні моєї квартири і пили ромашковий чай, який, як відомо, був одним з найкращих способів заспокоїтися.

— Що трапилося, Надю? — турботливо запитала подруга.

Я підняла на неї очі. Мені так не хотілося вголос говорити про те, що трапилося, адже це було так огидно, але й тримати все всередині здавалося просто неможливим, неначе ще трохи і я просто вибухну від киплячих емоцій, що переповнювали мене.

— Це все Владислав… Вікторії сьогодні не було вдома, а Владислав… Він майже поцілував мене…

Ліза співчутливо подивилася на мене. Вона ні на мить не стала ставити під сумнів сказане мною та звинувачувати в тому, що я все собі надумала, чого я насправді дуже боялась, а просто взяла мене за руки, демонструючи абсолютно підтримку зі свого боку.

— Вибач, що переконала тебе піти на цю роботу. Просто Стас так переконливо запевняв, що Влад і Віка — подружжя з ідеальними стосунками, які дуже кохають один одного…

Приголомшена, що подруга в даній ситуації почала звинувачувати себе, я одразу ж зрозуміла, що це потрібно припинити, так що сильно похитала головою та перебила її:

— Про подружні зради не прийнято говорити, так що твій Стас цілком міг знати про цю темну сторону свого брата. Так що заспокійся, тобі тут точно немає в чому себе звинувачувати. Соромно має бути лише цьому невірному мерзотнику.

Ліза гірко всміхнулася, а тоді зробила спробу пожартувати, хоч і вийшло насправді не весело, а якось трагічно:

— От чому тобі трапляються лише погані чоловіки зі схильність ходити на сторону?

Та не встигла я відповісти, як несподівано у мене запищав телефон, відволікаючи нас від розмови. Подивившись на екран, я просто не повірила очам. Це було дуже шокуюче та несподівано, так що з моїх вуст зірвалося приголомшене ахання.

— Що там таке?

Замість відповіді я простягнула Лізі свій телефон, так щоб і вона могла побачити сповіщення від банку, яке повідомляло про те, що Владислав Романюк щойно переслав мені на картку тисячу євро.

— Здуріти можна! — вигукнула подруга, здивована не менше, ніж я.

Ці гроші змусили мене відчути себе по-справжньому приниженою, оскільки тепер здавалося, що мене приймають за дівчину легкої поведінки. Я не могла дозволити собі прийняти дані кошти, тож мусила повернути їх.

Та виявилося, що з це було зробити не так уже й просто, оскільки ніде в банківському додатку мені не вдалося знайти номер банківського рахунку, з якого був зроблений переказ.

— Я так розумію, це він так вибачається… — протягнула Ліза, але в її голосі не було ніскілечки впевності у власних словах.

Я фиркнула, оскілька така версія здавалася мені максимально нереалістичною та навіть абсурдною. Влад не здався мені чоловіком, що став би вибачатися. Поза всякими сумнівами, це був хитрий стратег, що бажав тримати все під контролем і отримувати все, чого забажає.

— Надзвичайно сумнівна теорія. Мені більше віриться в те, що це свого роду передоплата за отримання сексу в майбутньому чи кошти за мовчання.

Зрозумівши, що просто переслати гроші назад не вдасться, я почала гортати список контактів, шукаючи номер Владислава, а тоді набрала його, не бажаючи відтягувати з’ясування цього питання. Він взяв слухавку практично одразу, неначе тільки те й робив, що чекав на мій дзвінок.

— Привіт…

— Скажіть мені номер вашого банківського рахунку, щоб я могла повернути гроші. Мені від вас нічого не потрібно, жодна сума не переконає мене поступитися власним принципам. А ще я звільняюсь, — випалила я на одному диханні.

Та, схоже, мої слова не викликали тої реакції, на яку розраховувалося.

— Надю, не гарячкуй, будь ласка. Давай я приїду, ми все обговоримо та розбиремося в ситуації, що трапилася.

— Не думаю, що вам варто це робити. Нам немає про що говорити.

— Чекай, скоро буду, — сказав він, абсолютно проігнорувавши мої попередні слова, та поклав слухавку, що було дуже обурливим.

Відчуваючи, як гнів закипає всередині, я імпульсивно кинула телефон на стіл і стиснула руки в кулаки. Ногті боляче впилися в долоню, але мені було байдуже, оскільки я була надто сильно сконцентрована на власних розбурханих почуттях.

— Обережніше! — вигукнула Ліза, очевидно, налякана тим, що зі мною відбувалося. — Що Влад тобі такого сказав?

— Він просто поставив мене перед фактом, що збирається приїхати до мене та поговорити!

Ліза дивилася на мене так, наче очікувала продовження, а коли все ж зрозуміла, що його не послідує, то здивовано запитала: