Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Я це тільки що сказав чи тобі потрібно говорити відразу в декількох формулюваннях, щоб швидше дійшло? І взагалі, краще більше не нагадуй мені про це зборище ідіотів. Я не розумію, як можна отримувати хоч якесь задоволення від повторення одного і того ж дійства, що вже набило оскому. Щороку! Одне і те ж саме! Безглузда урочистість, що пафосно зветься балом і приховує в собі банальні танці та п'янку. Як можна цілі години безперервно тільки бухати і трястися під музику?!  Не розумію! Тобі самій це не набридло?  - сказано це було з такою відразою і презирством, що мені чисто з принципу захотілося його зачепити.

- Ні, не набридло, тому що, окрім, як ти сказав: "танців і п'янки", є ще така річ, як живе спілкування з друзями. Неможливо усі години безперервно "бухати і трястися", я згодна, але в дружній компанії за розмовами, жартами і спогадами час летить непомітно. Але звідки тобі це знати? В тебе-то немає ні друзів, ні приятелів. І що характерно - і не буде! Кому може бути цікавий озлоблений та замкнутий відлюдник? Мені шкода тебе.

- Не потрібна мені твоя жалість, і друзі мені не потрібні, тим паче такі, як твій друг сердечний, Янош. З такими і ворогів не потрібно.

Сказавши це, Абігор повернувся до читання і накрився куполом тиші - тонкий натяк на те, щоб я від нього відстала. "Чудово поговорили, зав'язали дружні стосунки! - пихкала я про себе. - От зараза!  Ще й про колишнього нагадав, а мені здавалося, наче вже попустило".

Зайнята важкими думами про зраду, не відразу звернула увагу на мимовільних глядачів нашої суперечки з Гором. Сидячи по-собачому Біс і Смерч уважно спостерігали за сценою, що розгорнулася нещодавно. Змовилися голубчики, вже не скажеш, що всю дорогу мчалися наввипередки, бажаючи заявити про своє лідерство, не гребуючи спробами укусити, буцнути або штовхнути суперника. Ми з Абігором вимушені були постійно їх смикати і утримувати на відстані, що в процесі швидкої скачки створювало масу незручностей.

Навіть під час привалу вони постійно намагалися зійтися у бійці. А зараз, сидять поряд як друзі нерозлучні і тихенько між собою пирхають - нас з Абігором обговорюють, чи що? Мені б радіти, що вони нарешті порозумілися і вночі не доведеться їх рознімати. Але розуміння того, що їх примирила наша сутичка, мене трохи розсердило. Хліба і видовищ захотілося? Ну, так, я вас обламаю, хлоп'ята!

- Чого вилупилися? Продовження не буде, можете й надалі гризтися! - гаркнувши на коней, я розвернулася до усіх спиною і спробувала заснути.

Але сон не йшов, його злякала моя знервованість. Я злилася на Абігора за образливі слова, на Яноша за зраду, на себе, за те що не відчула фальші в спілкуванні з перевертнем. І чому я не звернулася до демонічного єства ще на початку його залицянь? Так ні ж, повелася як наївна малолітка - вуха розвісила, слини розпустила, аж самій гидко.

Поряд зі мною приземлилася чиясь тушка, обернувшись, впізнала в ній Біса. Ось єдине створення у цьому світі, яке не зрадить, не продасть і у біді не кине.  Пробурмотівши вибачення за свій різкий випад, обійняла його за шию і нарешті заснула.

Прокинулася я завидна і перше, що побачила було затягнуте сірими хмарами небо. Тягнуло на дощ. Я принюхалася - так і є, десь вдалині йшов грозовий дощ. Можливо, його пронесе стороною і нас не торкнеться? Про всяк випадок, готуючись до гіршого, я почала збирати свої речі.

Коли згортала ковдру, яка була потрібна мені більше для комфорту, ніж як захист від холоду, побачила Абігора. Хлопець згорнувся клубочком і сховався з головою, накрившись схоже всім, що у нього було: тоненькою ковдрою, пледом і своїм похідним плащем.  Цікаво, якщо усе це добро виявилося згори, то спить-то він на чому? Чи у нього в запасі ще щось було? І невже настільки холодно, на початку літа?

Змилостивившись пожертвувала на якийсь час свою ковдру. Я укрила хлопця і обернулася у пошуках наших скакунів. Виявилися вони за дуже дивним зайняттям. Стоячи на межі стоянки, обкресленої захисним куполом, ця солодка парочка, схиливши голови до землі пирхали и порикували, наче обговорюючи щось.

Предметом суперечки цього разу було щось під найближчими кущами. Підійшовши ближче я пізнала дрібного капосника[1], а точніше те, що від нього залишилося після зустрічі із захисним контуром. Сам по собі нечистик безпечний і боязкий, але дуже шкідливий. Так у мандрівника, що зазівався та не зумів належним чином убезпечити себе, капосник може зжерти усі наявні їстівні запаси.

Дивно, зазвичай нечисть так близько до контура не підходить і взагалі магів уникає. Цей, не інакше як з голоду, на такий відчайдушний крок наважився.  Розвіяла за вітром останки нечисті, щоб не псували настрій своїм видом. Потім, вирішивши, що вогнище і гарячий чай з бутербродами на сніданок не завадять, попрямувала в ліс за хмизом.

Збираючи сухі гілки, я увесь час поглядала на небо, і з кожною хвилиною воно мені все більше не подобалося. А якщо врахувати те, що ми вирішили скоротити шлях через болота, які навіть в спеку сухими не бувають, перспектива вимальовувалася зовсім не веселкова. Я набрала досить хмизу і повернулася на наше місце. Абігор зігрівся та спав вже випрямившись і навіть висунув назовні голову. Вирішила доки його не будити і зайнялася чаєм, який має нас збадьорити та закускою.

Коли все вже було готово, хлопець сам прокинувся.  Ось і добре, не люблю кого-небудь будити - стільки нового про себе дізнаєшся, що ну його до біса! Сонно моргаючи і позіхаючи Гор оглядався по сторонах, толком ще не відійшовши від сну.

- Добрий ранок! - привітала я його.

- Добріше бувало, - пробурчав він у відповідь, вдивляючись в небо. - Потрібно поспішити.

- Куди поспішати? У болота? - гмикнула я і, кинувши стурбований погляд на Біса, додала. - Може, все ж таки по тракту поїдемо? Як би там не було, а второваною дорогою під дощем легше йти, ніж повзти по повному бездоріжжю.

- Над болотами дощі не йдуть, принаймні, над цими. Там раніше полігон для магів був, через залишок магії встановився свій особливий клімат. Так, що це ще один привід сунутися туди. Що це? - запитав він, помітивши мою ковдру.