Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Ковдра, хіба не зрозуміло? - відповіла я, забираючи зазначену річ.

- Навіщо ти укрила мене?

- Мені здалося, що ти замерзнув.

- Тобі дійсно здалося.

- Ну, добре! На майбутнє буду враховувати, що клацання зубами і тремтіння в тілі - це показник гарного самопочуття і міцного сну, - пробурчала я, згортаючи цей нещасний клаптик тканини. І нехай не було того, що я сказала, але скорчена фігура в позі ембріона теж дуже красномовна. І чим не задоволений? Хотіла як краще, а він…

- Дякую, - ніби над силу буркнув Абігор, причому так тихо, що будь я людиною - ні за що не почула.

- На здоров'я, - відповіла я, попиваючи свою порцію чаю і закушуючи бутербродом, через пару хвилин хлопець приєднався до мене.

Після спрощеної версії сніданку ми рвонули до місць бойового тренування магів - боліт. У слід нам гриміла гроза – обурилася, що упустила таку здобич. Але дощ нас все ж трохи зачепив, але швидко зійшов нанівець, як тільки ми перетнули невидиму межу боліт.

Правий був Абігор, тут дійсно особливий клімат: теплий і задушливий. Повітря настільки просякнуте вологою, що майже неможливо було дихати. Щохвилини відкашлюючись, ми побрели далі. Мені довелося спішитися, щоб вибирати найбільш відповідний маршрут для себе і Біса. Гору повезло більше - вода пружинила і відштовхувала копита Смерча, і він йшов не розбираючи дороги.

Дуже скоро мені набридло задихатися, а затримувати дихання теж не варіант, оскільки необхідно було у прямому сенсі винюхувати дорогу для себе і Біса. І я вирішила дати волю демонові – перевтілитися в звіра, але не врахувала однієї маленької деталі. Амистр, що вже звик до моєї природи, ніяк не відреагував на зміну вигляду, а ось для Смерча це було сюрпризом. За спиною почулися здивований вереск-рик і гучний сплеск, що змусили мене обернутися. Верещав к'яард вставши на диби, а ось сплеском позначилося падіння Абігора у болото.

Останній вже виліз на найближчу суху ділянку землі і вид при цьому мав - просто приголомшуючий. Якби не знала, що це диво болотяне - мій наставник, вирішила що русал або, якщо бути точнішою - тинник[2], вирішив покрасуватися переді мною. А все тому, що у білому волоссі, яке Гор необачно залишив розпущеним, щоб швидше висохло після дощу, заплуталися водорості. Одяг придбав прикраси у вигляді тих же водоростей, а також якихось дрібних рачків або жучків. Місцями образ доповнювався ряскою і плямами від мулу. І… о-о, так… як я відразу не помітила? Маленька п’явочка, що присмокталася до мочки лівого вуха - дуже гармонійно виглядає.

Але Абігор був іншої думки: лаючи на чому світ стоїть мене і к'яарда він обтрушувався і приводив себе до ладу. Гаркнувши мені, щоб наступного разу попереджала про свої перетворення, наставник вскочив знову на Смерча. Ну привіт, а я-то тут причому? Якщо йому конячка нервова попалася - так то потрібно під рукою хороше заспокійливе тримати, а не винити у всьому "рогатого вовка-переростка"! Ми з демоном, між іншим, і образитися можемо. Ну, добре. Поставимо галочку і пробачимо, а якщо щось трапиться - то все пригадаємо.

Ми продовжили шлях. У демонічного вигляду маса переваг: дихати стало значно легше та і знаходити стійку суху купину стало простіше - допомагали загострені почуття та інтуїція звіра. Але швидкість руху, все одно, залишала бажати кращого - заважали дерева, які тут зустрічалися значно рідше, ніж в лісі, проте дуже сильно ускладнювали проходження. Сухі і кострубаті, вони окуповували найбільші ділянки суші так, що доводилося петляти між їх скорченими фігурами, пригинатися під гілками і перестрибувати через корені і стволи, що завалилися. А якщо до цього додати ще і дрібні купини, по якім ми з Бісом скакали як кролики, що мутували, то не важко здогадатися, що така фіззарядка нам дуже скоро набридла, а потім почала потихеньку дратувати.

Тому демон з мого подання все частіше озирався, підшукуючи хоч трохи відповідне для стоянки місце і чхати, що цьому приводу подумає Абігор. Сам-то він весь цей час їхав верхи, не відчуваючи якихось незручностей. Навіть задуха йому, схоже, особливо не заважає. Он навіть рум'янець з'явився. Чи це йому навпаки, погіршало?

Через якийсь час наші пошуки повінчалися успіхом. Майже ідеальної круглої форми острівець землі, зарослий лише високою осокою, без таких обридлих мені дерев і кущів, цілком міг вмістити на собі нашу компанію.

- Не погане місце для привалу, - сказав Абігор, помітивши той же п'ятачок.

Але чим ближче ми до нього наближалися - тим менше він подобався моєму демонові. У грудях зароджувалося безпідставне почуття тривоги. Діставшись до місця нашої передбачуваної стоянки, моє друге я тут же кинулося, оглядати і обнюхувати підозрілий клаптик землі.

- В чому справа? - запитав Гор, тим самим відволікаючи нас від такого захоплюючого зайняття.

Обернувшись, побачили приголомшених супутників, що з цікавістю спостерігали за моїми діями.

- Не по-о-удо-обаєтьс-с-ся мені с-це міс-с-сце, - насилу пророкотав демон, оскільки звірина паща не дуже-то пристосована до розмов. - Смер-р-ртю па-а-ахне.

Наставник озирнувся у пошуках іншого підходящого клаптика землі, але такого поблизу не спостерігалося. Судячи з виразу обличчя, йому теж вже не подобалась ідея тут зупинятися, але продовжити шлях і пошуки іншого місця для привалу хотілося ще менше аніж мені.

- Гаразд, ми тут надовго не затримаємося, - прийняв він рішення, - півгодини на їжу і відпочинок.

Вогнище вирішили не розводити, обмежившись бутербродами і водою. Перетворившись назад в людину, я вже не відчувала гнітючої аури п'ятачка. Сидячи на землі і озираючись на всі боки, марно намагалася зрозуміти, що ж могло нас так насторожити. Різних розмірів купини і острівці землі, що поросли густою травою осоки і очеретами, а також подекуди покрученими мертвими деревами. Звичайне болото з гнилою водою, похмурим краєвидом, задушливим повітрям і настирливими комахами.

Останній висновок я зробила після того, як відчула, що щось наполегливо лоскоче мене в попереку, немов хоче підійнятися вище. Не замислюючись, запустила руку за спину, щоб намацати там… ні, не комаха. Гілка, чи що? Зацікавившись своєю знахідкою, я витягнула її з-за спини. І дуже зраділа, що до цього моменту встигла з'їсти лише один бутерброд, який, втім, відразу попросився назад, причому тим самим шляхом, яким потрапив до шлунку.