Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Дан

Перший день у маєтку Чорних пройшов нормально. Після випробування Анна показала мені мою кімнату, де я проживатиму увесь час, окрім своїх законних вихідних. Кімната знаходилася одразу ж по сусідству з її спальнею. Мало того, тут був вихід до кімнати Анни, а також своя окрема ванна. І хоч ліжко здавалося зручним, спати тієї ночі я не міг.

Наступного дня мені довелося слідувати за кожним кроком Анни, а вона майже увесь час провела в клубі. Я не був надто говірким та привітним до інших людей Чорного, але у мене була прекрасна можливість роздивитися усе та зазирнути мало не в кожний куточок. Тепер треба лише вичекати влучний момент, щоб напасти й вбити їх усіх...

Холодна вода стікала з мого волосся вниз по плечах. Я заплющив очі та підняв голову так, щоб струмінь води з душу лився просто на моє обличчя. Я терпіти не міг гарячу воду, а холодна завжди мене бадьорила.

Вже було доволі пізно, тож виходячи з ванної кімнати лише в рушнику, я точно не очікував побачити у своїй спальні Анну.

Вона стояла біля дверей у своєму чорному брючному костюмі, схрестивши руки на грудях. Я був майже голим перед нею, але її погляд не опустився нижче моїх очей.

— Що привело вас до мене так пізно, Анно? — поцікавився я, злегка піднявши одну брову.

— Є одна справа, — неохоче відповіла вона. — Потрібно, щоб ти поїхав зі мною в одне місце.

— Чому саме зараз? — відверто здивувався. — Хіба вам не час спати? І чи знає про цю справу ваш батько?

Вона нещиро посміхнулася мені та повільно, але впевнено підійшла ближче до мене на своїх високих підборах.

— Ти не запитуєш, Дане, — Анна схилила голову вбік, — а просто виконуєш свою роботу. Зрозумів?

Вона гордо здійняла голову вверх. Їх подобалося це відчуття влади та контролю наді мною. Так, я справді мав виконувати її накази, але вона ще не знала, що одного разу їй доведеться виконати мій. Тоді, коли вона робитиме свій останній вдих.

— Зрозумів, — крізь стиснуті зуби відповів я, не відриваючи погляду від її карих очей.

— Тоді домовилися, — Анна криво посміхнулася. — Збирайся. Я чекатиму тебе внизу. Поводься максимально тихо, щоб ніхто не помітив нашої відсутності.

Вона розвернулася та впевненим кроком попрямувала до виходу з моєї кімнати.

— Ви справді думаєте, що ніхто не дізнається про нашу відсутність? — спитав я, дивуючись її наївності.

Дівчина зупинилася, а тоді озирнулася на мене. Світло від однієї лампочки відбилося на її обличчі химерними тінями.

— Усі дізнаються, — пошепки сказала вона з ентузіазмом. — Але завтра.

На цих словах вона вийшла, а мені нічого не залишалося, як почати швидко збиратися. Мабуть, спати цієї ночі я знову не зміг би, тож така вечірня "прогулянка" з Анною здавалася не найгіршим варіантом. До того ж мені треба зробити усе, щоб вона почала довіряти мені...

— Куди ми їдемо? — спитав я після тридцяти хвилин мовчазної їзди містом.

— Скоро побачиш, — відповіла Анна, слідкуючи за кермом. — Ми вже майже на місці.

Чорний броньований автомобіль заїхав в елітний район з величезними будинками, захованими за великим парканами. Анна перемкнула фари на ближні, а тоді сповільнила рух. Авто зупинилося неподалік від одного з цих багатих домів.

— Вони не впустять нас з пістолетами, — заговорила Анна, витягуючи свій ствол з-за пояса штанів. — Це правило вже давно існує між моїм батьком і його друзями. Але ж є інші способи вбивств, чи не так?

— Ви натякаєте, що мені треба залишити зброю тут?

— Не натякаю, а кажу прямо, — буркнула дівчина. — Вони перевірятимуть.

— Хто? — спитав я з відвертим нерозумінням.

— Це неважливо! — відмахнулася Анна. М'язи на її обличчі сіпнулися. — Візьми це!

Вона витягнула з бардачка тонку, але доволі міцну мотузку та простягнула її мені.

— Сховай у місці, звідки тобі буде зручно швидко вийняти її, — додала вона.

— Навіщо? — вирішив уточнити, перебираючи плетіння мотузки в руках.

— Ти зрозумієш.

Це було останнє, що вона сказала мені до того, як вийшла з автомобіля. Я роздратовано видихнув, але швидко сховав мотузку в задній кишені штанів, прикриваючи її подолами піджака. Я вийшов з автомобіля слідом за Анною.

Охоронець дому привітався до неї та без жодних роздумів відчинив ворота. Я лише слідкував за тим, як впевнено вона прямувала вперед. У голові було порожньо, а ще мене злив той факт, що я абсолютно нічого не знав про те, що вона збирається робити.

Двері перед нами відчинилися, і коли ми ввійшли в просторий зал, біля нас одразу ж зібралися міцні хлопці.

— Розійдіться! — наказав їм якийсь чоловік.

І коли вони розступилися, до нас повільно підійшов чоловік з легкою сивиною на скронях.

— Вітаю, Анно, — сказав він, зацікавлено зиркнувши на неї. — Яка неочікувана зустріч.

— Батько хотів передати тобі привіт, — спокійно заговорила вона з усмішкою. — А ще треба обговорити деякі подальші справи.

— Я якраз вечеряв, — додав чоловік, розглядаючи її з ніг до голови. — Ти можеш приєднатися до мене.

— Не відмовлюся.

Анна подарувала йому свою звабливу усмішку, а тоді зробила декілька кроків уперед. Він зупинив її, піднявши одну долоню вверх.

— Ми чисті, Адаме, — голосно сказала Анна, розвівши руками. — Прийшли без зброї на прохання мого батька, щоб поговорити з тобою.

Чоловік дивно посміхнувся, не зводячи очей з Анни. Я тут, схоже, був абсолютно нецікавим персонажем. Його погляд був голодним і хтивим, коли він підступив упритул до неї.

— Як то кажуть... — Адам всунув свої руки під подоли її піджака та почав грубо обмацувати живіт і груди, опускаючись до сідниць. — Довіряй, але перевіряй.

Анна підняла голову вверх з дивною посмішкою на вустах. Її груди здіймали від важкого глибокого дихання. Було помітно, що їй явно не подобалося, що цей чоловік так нахабно лапав її. Я насупився, коли один з тих хлопців почав те саме робити зі мною. Наші з Анною погляди зустрілися. Я на мить напружився, коли грубі руки обмацали мій пояс на наявність зброї. На щастя, цьому хлопцеві не закортіло торкатися моєї дупи, й він не знайшов мотузку в задній кишені штанів.

— Що ж... — буркнув чоловік і відступив, вдосталь задовільнившись лапанням тіла Анни. — Ви можете проходити.

Анна поцокала язиком, опустивши руки вниз по обидва боки від свого тіла.

— Є одна умова, — сказала вона впевнено. — Це тільки між нами, Адаме. У кімнаті не повинно бути твоїх хлопців.

— А цей... — Адам кивнув головою в мій бік.

— Це мій новий охоронець, — відповіла Анна. — Має бути зі мною усюди. За наказом мого батька. Ти ж знаєш, що йому не можна перечити. Тобі не потрібні проблеми, чи не так?

Він окинув мене своїм недоброзичливим поглядом, але сперечатися не став. Чоловік махнув рукою до вітальні. Проходячи повз нього, я не відривав свого погляду від його очей. Усередині з'явилася дивна злість, і мені відверто закортіло переламати йому обидві руки за те, що він дозволив собі так зневажливо облапати Анну зі всіх боків.

Ми увійшли до великої зали вітальні з вишуканим ремонтом і люстрою, наче в якомусь старовинному палаці. Адам підійшов до накритого столу та опустився на головне місце. Анна глянула на мене і просто-таки прикувала своїм поглядом на місці. Я зупинився одразу ж за спиною чоловіка, а вона сіла на стілець з правого боку від нього та елегантно схрестила свої ноги.

— Ти підготувався, — сказала вона, коли зауважила зайві порожні тарілки на столі.

— Ніколи не знаєш, чи раптом хтось надумає завітати, — заговорив цей чоловік. — Тому краще завжди готуватися завчасно. Вина?

— Не сьогодні, — відповіла Анна.

— Прошу, пригощайся! — Адам вказав рукою на страви на столі. — Я б хотів, щоб ти повечеряла зі мною.

Він взяв у руки виделку та ніж, і від цього я чомусь напружився. Але Анну це зовсім не бентежило. Вона мило та безневинно усміхалася йому, коли він майстерно відрізав шматок кров'яного непросмаженого стейка та всунув його собі до рота.

— Я прийшла не вечеряти з тобою, — голос Анни став жорсткішим. Вона злегка примружила очі. — Минулого тижня одна з наших дівчаток зникла. Тоді, коли була з тобою.

— Про кого ти? — Адам почав клеїти дурня. Я непомітно закотив очі. — Ну, була якась одна... Ми порозважалися, а потім вона пішла.

— Вона не прийшла на те місце, де на неї чекав автомобіль.

— Тоді вона просто втекла!

— Не роби з мене ідіотку! — закричала Анна, а її очі спалахнули. Я рукою потягнувся до задньої кишені штанів. — Уже не одна дівчина скаржилася на твою надмірну жорстокість. Ти знущався з них, а деяких навіть душив! У нашому клубі діють певні заборони, якщо ти раптом забув.

— Смію нагадати, що твій брат дозволяє робити з цим сучками усе, що нам захочеться. Я плачу за це гроші.

— Руслан не мій брат, — просичала Анна, нахилившись ближче до Адама.

— Кузен, — виправився він і байдуже знизав плечима.

— Що ти зробив з нею? — спитала вона суворо.

Я помітив, як її права рука потягнулася до ножа, що лежав на столі. Адам був таким зайнятим, вигадуючи виправдання, що навіть не зауважив цього.

— Годі тобі, Анно...

Але його слова перетворилися на схлипування, коли Анна зі всієї сили встромила ножа у його долоню, прикувавши до стола. З рани фонтаном вдарила кров. Адам заричав від болю, стискаючи щелепи. Мені вистачило одного погляду Анни, щоб зрозуміти її наказ. Без вагань я перекинув мотузку через його шию та сильно стиснув її, тягнучи до себе. Він почав задихатися, намагаючись іншою рукою відтягнути мотузку. Анна сперлася долонями до столу та підвелася, схилившись до нього обличчям.

— Що ти зробив з нею? — повторила вона своє запитання.

Я злегка послабив мотузку, щоб він мав змогу заговорити. Але його голос був схожий на тихе хрипіння.

— Вона пручалася, — говорив він. — Не хотіла виконувати моїх наказів. Я... Я вдарив її й вона... Вдарилася об кут ліжка... Це... Це було випадково.

— Ти покидьок, Адаме, — просичала вона йому в обличчя. — Покидьок, який б'є жінок, щоб задовольнити себе. Упевнена, ти навіть не вмієш кохатися, і жодна жінка ніколи не хотіла тебе з власної волі. Навіть повія. Тобі подобається біль, так? — Анна потягнулася до того ножа, яким він ще нещодавно різав м'ясо. Вона вказівним пальцем обережно провела по лезу. — Може, мені встромити його у твою іншу долоню, щоб ти відчув повне задоволення?

— Не треба! — Адам почав хитати головою. — Будь ласка, не треба...

— Гаразд, — погодилася вона та з огидою кинула ніж назад на стіл. — Але це не означає, що ти залишишся живим. Ти станеш прикладом як не варто чинити, Адаме. — Анна втомлено видихнула і глянула на мене. — Закінчуй з цим.

Вона відійшла в бік і почала повільно прямувати до виходу так, що її підбори відбивалися від підлоги. Я сильніше затягнув мотузку на його шиї та злегка підняв руки, змушуючи чоловіка підвестися. Він закричав, адже одна його долоня досі була прибита ножем до столу.

— Я залюбки б відрубав би тобі обидві руки за те, що ти дозволив собі облапати її, — сердито проричав йому на вухо. — Але тобі сьогодні пощастило, і ти помреш від цієї мотузки як останній нікчема.

Він глянув на мене. Його обличчя уже було червоним від браку кисню. І врешті-решт тіло чоловіка ослабло. Я відпустив мотузку і штовхнув його. Він впав обличчям прямісінько в тарілку, де ще досі були залишки від недоїдків.

Анна залишила за собою двері відчиненими, і коли я вийшов слідом за нею, то помітив, що вона уже віддавала накази людям цього Адама. Схоже, він був лише пустушкою у цьому мафіозному клубку.

— Приберіть тут усе! — насамкінець сказала вона, а тоді попрямувала до виходу.

Я потер руки від незабутніх вражень, які отримав цього вечора. Безперечно, Анна здивувала мене, коли ось так без сумнівів встромила ножа йому в долоню. Але ще більше мене здивувало те, що вона вирішила помститися за смерть звичайної повії, життя якої абсолютно нічого не значило.

— Здається, у нас з тобою відбувся доволі непоганий коннект, — сказала вона вже в автомобілі.

— Дивно, але я зміг зрозуміти вас лише з одного погляду, — погодився я.

Анна глянула на мене та дивно посміхнулася, роздивляючись моє обличчя. На мить мені здалося, що вона залишилася задоволеною мною.

— Думаю, ми спрацюємося, Дане.