Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шеллі чудово блефував, коли мав на руках гарні карти. А вони таки були чудові.
Схема «відкликання пацієнтів» належала Маршалові. Він ухопився за цю ідею обома руками, сподіваючись, що вона доправить його простісінько до крісла очільника інституту. І ось тобі — вже перший «відкликаний» пацієнт погрожує, що позиватиметься до інституту, і, поза сумнівом, подібний судовий процес буде принизливим — про це дізнаються всі. Маршал намагався опанувати себе.
— Авжеж, містере Меррімен, я розумію ваше розчарування. Та як гадаєте: чи зрозуміють його суддя й присяжні?
— Скидається на те, що справа буде напрочуд легкою. Вона навіть не дійде до суду. Я охоче розгляну (і то серйозно) пропозицію домовитися. Можливо, лікар Панде та інститут вирішать це питання спільно.
— Я ваш терапевт і не маю права говорити від імені інституту або будь-кого іншого, але я гадаю, що така справа має дійти до суду. По-перше, я знаю лікаря Панде — він міцний горішок. І впертий. Справжній боєць. Повірте, ніщо у світі не змусить його визнати неправомірність своїх дій — він битиметься до кінця, найме найкращих адвокатів країни, витратить кожнісінький цент зі свого рахунку. Те саме можна сказати й щодо інституту. Вони боротимуться. І ніколи не пристануть на подібні домовленості, бо тоді на них просто-таки сипатимуться нескінченні судові позови й це буде початком кінця.
Шеллі взяв до уваги ставку Маршала і без зайвих церемоній підняв свою:
— Я не проти суду. Це досить дешево. До того ж я маю підтримку з боку родини. Коли йдеться про вирішення таких справ, моя дружина просто акула.
Маршал, і оком не змигнувши, одразу підняв:
— Я був на засіданнях, де розглядали зловживання службовим становищем з боку психотерапевта. Маю сказати, що пацієнт завжди платить високу ціну — зокрема емоційно. Ваше життя розглядатимуть під мікроскопом, і не тільки ваше, а й життя ваших близьких. Включно з вашою дружиною, яка, імовірно, не зможе захищати вас у суді, бо їй доведеться свідчити про ступінь емоційної шкоди, якої ви зазнали. А як щодо ваших програшів у покер? Якщо про них усі дізнаються, для неї як працівника юридичної галузі то буде не найкраща реклама. Безперечно, на засідання покличуть і ваших партнерів із покеру.
Шеллі впевнено відбив подачу:
— То не просто партнери з покеру, вони мої близькі друзі. І жоден із них не відмовиться свідчити.
— Якщо вони ваші друзі, чи справді ви звернетеся до них із проханням свідчити? Адже це означає публічно зізнатися в тому, що їх полонили азартні ігри, і то з великими ставками! Це може негативно вплинути на їхнє особисте й професійне життя. Крім того, в Каліфорнії «приватні» азартні ігри взагалі заборонені, чи не так? Отже, ви проситимете кожного з них добровільно запхати голову в петлю? Здається, ви казали, що деякі з ваших друзів працюють адвокатами?
— Друзі роблять подібне для друзів.
— Якщо й так, на цьому їхня дружба припиняється.
Шеллі поглянув на Маршала. «Цей хлоп — мов та брила, — думав він, — жодного слабкого місця. Такий і танк легко зупинить». На якусь мить Шеллі зосередився на своїх «картах». «Дідько, — думав він, — а він гравець! Поводиться так, ніби має «високий туз» проти мого флеша. Краще зачекати наступної роздачі». Шеллі згорнув карти.
— Гм, я поміркую над цим, доку. Треба потеревенити з моїми юрисконсультами.
Запала тиша. Маршал, звісно, чекав, поки він знову заговорить.
— Доку, я можу вас про дещо запитати?
— Ви можете запитувати про що завгодно. Але не обіцятиму, що на все відповім.
— П’ять хвилин тому… коли ми говорили про судовий позов… ви були досить-таки міцним горішком. Чому? Що трапилося?
— Містере Меррімен, я гадаю, нам краще зосередитися на тому, що спонукало вас озвучити це запитання. Що вас насправді цікавить? І як це може бути пов’язано з моєю інтерпретацією щодо вас і вашого батька?
— Ні, доку, йдеться зовсім не про це. То вже закрите питання. Я все зрозумів. Чесно. Тепер я розібрався з материною лампою, батьком, нашим протистоянням і бажанням смерті. Я хотів поговорити про карти, які ми щойно розіграли. Повернімося назад і відкриймо наші карти. Тоді ви справді зможете мені допомогти.
— Ви й досі не сказали чому.
— Гаразд. Це просто. Ми аналізували причини моїх дій. Як ви тоді назвали те явище? Ключик?
— Шаблон.
— Авжеж. Скидається на те, що ми попали точнісінько в ціль. Попри це, в мене лишилися пошкоджені «місця», зокрема погана звичка демонструвати моє напруження. Я тут не тільки для того, аби щось зрозуміти; мені треба змінити мої погані звички. Ви ж бо знаєте, що мені завдали шкоди — інакше не сиділи б тут і не проводили сеанс, який коштує сто сімдесят п’ять доларів, безкоштовно. Що скажете?
— Гаразд, я розумію, куди ви хилите. А тепер повторіть: про що саме ви хочете мене запитати?
— П’ять чи десять хвилин тому, коли ми говорили про судові позови, присяжних і мої програші… Ви могли згорнути карти, але натомість незворушно відповідали на мої ставки. Я хочу знати, що мене видає!
— Я не певен, але, здається, це ваша нога.
— Нога?
— Так, коли ви поводилися максимально наполегливо, ви постійно похитували ногою, містере Меррімен. Це одна з яскравих ознак тривожності. О, а ще ваш голос — ви говорили голосніше, десь на півоктави вище.
— Ого! Слухайте, це круто! І, знаєте, це допоможе. Це те, що я справді можу назвати допомогою. Маю ідею з приводу того, як ви можете мене зцілити.
— Містере Меррімен, боюся, ви вже бачили все, що я можу для вас зробити. Запас моїх спостережень вичерпано. Я переконаний, що найкраще для нас обох — продовжувати робити те саме, чим ми займалися на останніх чотирьох сеансах.
— Доку, ви добряче допомогли мені з усіма цими дитячими спогадами про батька. У мене є новий інсайт. Класний інсайт! Але я маю психічну травму й через це не можу грати з друзями в покер. По-справжньому ефективна терапія могла б це «полагодити», чи не так? Така психотерапія дозволила б мені вільно обирати способи проведення дозвілля.
— Я вас не розумію. Я психотерапевт, тож як я можу навчити вас грати в покер?
— Доку, ви знаєте, що таке «жест» або «знак»?
— Знак?
— Я вам покажу. — Шеллі дістав з кишені гаманець і вийняв із нього стос купюр. — Я беру оцю десятидоларову банкноту, складаю її, заводжу руки за спину і ховаю цю банкноту в одній руці. — Шеллі зробив це, а тоді виставив руки зі стиснутими кулаками вперед. — Тепер ви маєте вгадати, в якій руці я її тримаю. Вгадаєте — отримаєте десять доларів, а ні, то дасте десятку мені. І так шість разів поспіль.
— Гаразд, містере Меррімен, але я не хочу грати на гроші.
— Ні! Повірте, без ризику нічого не вийде. Треба, щоб ви
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді», після закриття браузера.