Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про потребу виселення українців і лемків свідчив іще один аргумент. У 1944 році Сталін вирішив, що Народна Польща мусить бути етнічно однорідною державою. В країні, отож, могли залишитися тільки ті, хто в перспективі легко могли піддатися асиміляції. Між тим, діяльність ОУН-Б і УПА переконала польських комуністів, що саме лише знищення українського підпілля не дасть сподіваного ефекту. Оскільки радянська влада не погодилася прийняти подальші транспорти з українцями з Польщі, єдиним вирішенням стало вивезення їх на західні землі та розсіяння. На межі 1946–1947 років постали перші списки осіб, призначених на виселення. Проте з початком операції не поспішали. Згідно з однією з імовірних версій, її планували здійснити восени 1947 року, водночас із наступною депортацією українців, яку радянська влада мала намір провести в УРСР. Таким чином, у Польщі та в Україні відбулася б велика двокомпонентна операція, спрямована на «впорядкування» ситуації на польсько-українському прикордонні. А тим часом було вирішено цькувати УПА безугавними облавами. На початку 1947 року, відразу ж після сфальсифікованих виборів до Сейму, в терен вирушили маневрові групи Корпусу Внутрішньої Безпеки (далі — КВБ). Лютий і березень 1947 року принесли низку запеклих польсько-українських сутичок, які змусили сотні УПА на Перемиському передгір’ї та в Бещадах постійно маневрувати.
УПА, проте, не збиралася капітулювати. На світанку 28 березня 1947 року об’єднані сотні «Хріна» і «Стаха» в кількості близько ста сорока вояків вийшли з місця постою і близько 9-ї години дісталися дороги Балигород-Тісна в околицях села Яблоньки. Тільки-но партизани зайняли позиції, з боку Балигорода над’їхали два авто з тридцятьма трьома солдатами. Упівці відразу ж відкрили по них вогонь. Вояки вискочили з авто і спробували атакувати позиції противника, проте були змушені відступити. Солдати відійшли за сусідній потік, залишивши на полі бою трьох убитих. Частину з них охопила паніка. Двоє партизанів підбігли до покинутих авто, але не знайшли в них — усупереч очікуванням — жодного спорядження. Отож, коли невдовзі під’їхало ще одне авто з групою вояків, упівці відступили.
«Хрін» після повернення до табору визнав засідку хибною, шкодуючи, що не вдалося підпалити авто. Допіру з польських газет партизани довідалися, що від їхніх рук загинув генерал Кароль Шверчевський «Вальтер», заступник міністра національної оборони. Таким чином, випадкова засідка принесла сотням «Хріна» та «Стаха» успіх, завдяки якому вони відтоді стали найвідомішими підрозділами УПА в Польщі. 1 квітня 1947 року поблизу місця загибелі «Вальтера» інша бещадська сотня УПА — «Бора», — здобула ще одну перемогу, дощенту перебивши тридцятиособовий загін Прикордонних Військ.
Стривожений цими діями УПА підполковник Вацлав Коссовський, який прибув у Бещади, щоб підготувати рапорт про обставини смерті генерала Шверчевського, у своїх висновках запропонував:
Слід було б найближчим часом організувати оперативну групу, яка б розробила план операції, що мала б на меті, серед іншого, цілковиту екстермінацію залишків українського населення на південно-східному прикордонні Польщі, виселення змішаного населення, яке сприяє бандам УПА, з гористих теренів Ряшівського в-ва й цілковите знищення українських банд[350].
Пишучи ці слова, підполковник Коссовський не знав, що його пропозиції запізнилися. Влада «народної» Польщі вже вирішила, що вона зробить з українською та лемківською меншинами.
Операція «Вісла»
Рішення
29 березня 1947 року, наступного дня після смерті генерала Кароля Шверчевського, Політбюро ПРП зібралося у Варшаві на спеціальне засідання. Члени його мали всю повноту влади в Польщі, обмежену лише інструкціями, які надходили з Кремля. В зустрічі взяли участь провідні діячі ПРП: Болеслав Берут, Владислав Гомулка, Станіслав Радкевич і Якуб Берман. Всі вони чудово усвідомлювали, що смерть генерала «Вальтера» вперше зробила УПА політичною проблемою. Брак рішучої реакції, особливо в умовах безжальних репресій, скерованих проти польського підпілля, міг негативно вплинути на рівень суспільної підтримки комуністів — адже така позиція суперечила би їхнім офіційним гаслам, що вони не забувають про національні інтереси. Тому було вирішено поквапити заплановану на осінь операцію виселення. У протоколі засідання Бюро читаємо:
У рамках репресивної операції щодо українського населення постановили: [...] швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені терени (передусім Півн. Пруссія), не витворюючи суцільних груп і не ближче 100 км від кордону[351].
Плановану операцію було вирішено узгодити з керівництвом СРСР і Чехословаччини, а підготовку відповідних планів депортації довірено генералові Мар’янові Спихальському та міністрові Станіславу Радкевичу. Про важливість прийнятого рішення свідчить те, що на наступних засіданнях Політбюро 2 та 11 квітня Радкевич доповідав про стан підготовки до проведення операції.
Докладний план операції був представлений на засіданні Політбюро ПРП 16 квітня 1947 року. Його реферували спеціально запрошені для цього маршал Міхал Жимерський, генерал Стефан Моссор (планувалося, що він командуватиме операцією) і Владислав Вольський, уповноважений у справах переселень. У запропонованому керівництву ПРП Проекті організації спеціальної операції «Схід» головний акцент був зроблений на депортацію цивільного населення, названу в документі «евакуацією». Передбачалося, що переселення охопить «усі відтінки українського населення включно з лемками, так само й змішані польсько-українські родини». Було прямо заявлено, що мета операції полягає в тому, щоб «остаточно вирішити українську проблему в Польщі». У документі йдеться, що «одночасно» з виселенням провадитиметься акція «наступальної боротьби» проти підрозділів УПА, яку слід було до «закінчення евакуації» повністю знищити[352]. Наступного дня (17 квітня) на засіданні Державної Комісії Безпеки було вирішено, можливо, під впливом рекомендацій членів Політбюро, змінити кодову назву операції зі «Схід» («Wschód») на «Вісла» («Wisła») і змістити в офіційних документах наголос у аргументації — мабуть, з огляду на пропагандистські потреби, — із переселення на боротьбу проти УПА.
Тому в ухвалі Президії Ради Міністрів, прийнятій 24 квітня 1947 року, йшлося про те, що в зв’язку з «необхідністю подальшої нормалізації стосунків у Польщі цілком назріла потреба ліквідувати діяльність банд УПА». Відтак міністрові оборони було доручено виділити «відповідну кількість військових частин для здійснення операції очищення загроженого терену й ліквідації банд УПА», натомість
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.», після закриття браузера.