Читати книгу - "Сирітка для Ректора, або таємниці Академії Магії, Леся Нічна"

Вона провела мене поглядом, як досвідчений командир, що відпускає бійця на розвідку. А я їй у відповідь показала пальцями знак «все ок», хоча, можливо, то був жест «смажений пиріжок». Підручники з тактильної магії в нас були дуже… умовні.

Я відійшла далі, туди, де вже не пахло горілим, не лунали регіт і вигуки, й не було ризику підсмажитись у прямому сенсі. Знайшла підходяче дерево, сперлась на нього спиною. Стовбур був холодний, шорсткий і, на відміну від моїх однокурсників, мовчав. Благословенна тиша.

Пропустила пальці крізь волосся. Як завжди, усе сплуталося в один суцільний клубок, де можна було знайти кілька листочків, закладку з артефактології та, ймовірно, загублену шкарпетку. Зачіска — «бойова відьма на пенсії».

Але було… добре. Несподівано. Спокійно. Навіть якось душевно.

Навіть попри те, що з більшістю присутніх я спілкувалася максимум у форматі: «передай сіль» або «відійди від мого котла, ти, лабораторна заразо». Може, це нове керівництво так подіяло?

В академії нарешті з’явився ректор, який не харчується душами студентів, а дисципліна стала не жахливою, а… ну, майже людською.

Дякую тобі, Василино, що витягла мене сюди. Це ж вона наполягла: «Досить нити в подушку, ходімо з нами. Буде вогнище, пісні, чай. Якщо пощастить — ніхто не вибухне».

І справді, все вийшло непогано.

Я вже майже зібралась думками повертатися до багаття (або хоча б підслухати здалеку, як Леша співає про нещасливе кохання до викладачки проклять), як раптом на плечі лягло щось тепле.

Піджак.

Я здригнулася, повернулась на півоберта — і мало не впустила щелепу.

— Тут прохолодно. Захворієш.

______________________________

Якщо вам не важко, то відстежуйте мене, будь ласка!

Любі дівчата, бачу, що ви на мене підписуєтеся!) Скоріше-скоріше! А то читає набагато більше) Будь ласка, зробіть мені подарунок!) Дуже хочу 500 відстежувачів!)))))

з обіймами,
Ваша Леся