Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

— Цей Ібрагім мені відразу не сподобався, — сказав, нарешті, Лобсин, — у нього очі злодійкуваті. Він підмовив мого сина. І в чайник підсипав сонного зілля, щоб ми не прокинулись.

Лобсин розповів, що його син в останній рік дуже розбестився: мати йому надто багато чого дозволяла, давала повну волю. Навесні він без дозволу поїхав верхи и Дурбульджин до знайомих хлопців китайської школи, в якій він раніше навчався, і пропадав тижнів зо три; вони там курили опіум, пили горілку. Коли він повернувся додому, прогулявши всі гроші, які взяв потай у матері, Лобсин його здорово побив, а хлопець йому сказав крізь сльози, що зовсім втече з дому.

— Це все, Хомо, наші скарби винні, ми жили добре, ні в чому нестатків не відчували, хлопець довго залишався без мого нагляду, мати його розбестила: адже він єдиний син у нас, робив дома, що хотів.

Записка пояснила все. Провідник підмовив хлопця, мабуть, розписав йому, яка чудесна Лхаса. Хлопець, який звик до подорожей і образився на батька, захотів бути самостійним і піти по слідах батька, здружившись з провідником, який обмізкував всю справу, скористався піщаною бурею, підлив у чай сонного зілля. Я згадав, що й напередодні увечері хлопці довго сиділи коло Ібрагіма, і він їм щось розповідав цікаве, його розповіді про знахідки в руїнах останнього селища могли бути просто вигадкою, щоб повести наш караван в глиб пісків Такла-Макан, де легше було украсти верблюдів, залишивши нас у безвихідному становищі. Комбінація з сином Лобсина спала на думку вже пізніше, коли вони увечері їздили удвох за водою; можливо, сам хлопець скаржився на батька; погнати тварин удвох було значно зручніше, ніж одному. Тепер нам залишалося одно — пішки йти в Нію, захопивши з собою найбільш необхідне: одяг, запас харчів, і залишивши все інше в пустині; в Нії взяти товари, що залишилися, розпродати їх, купити трьох коней і їхати без речей додому, облишивши всяку думку про розкопки.

Однак зараз нам потрібно було приготувати собі обід, а оскільки води не було, — спочатку піти з чайником і казанком до джерела, де ми перед бурею брали воду. Лобсин з Очиром пішли туди, а я тимчасом набрав хмизу та аргалу, розклав вогонь. Щоб його розпалити, я поліз у кишеню свого літнього халата, де були сірники, а у внутрішній кишені лежала записна книжка, в яку я поклав розписку аксакала про одержання на схоронення чотирьох в'юків з нашим крамом. Діставши сірники, я чомусь поліз і в ту кишеню, щоб перевірити, чи є папірець, його не було. Шукав скрізь — у теплому халаті, який був на мені, в постелі під подушкою, — не знайшов нічого. Доводилося гадати, що Ібрагім або хлопець під час нашого сну обшукав халат і взяв розписку, щоб у Нії одержати і продати наш крам і забезпечити себе коштами на далеку путь до Лхаси або куди вони хотіли зникнути від нас.

Ця пропажа ще більше ускладнювала становище. Щоправда, у мене в кишені були гроші за продані по дорозі з Урумчі до Нії товари. Їх було досить, щоб купити трьох коней з сідлами та ще дещо і харчуватися в дорозі додому. Але тоді ми з Лобсином цього разу повернулися б в Чугучак не лише без будь-якої виручки по торгівлі, але й втративши ще весь свій караван, намет і дорожні речі. Про цю пропажу я вирішив Лобсинові не казати до приходу в Нію. Коли Лобсин та Очир повернулися з водою, ми зварили вечерю і чай і в присмерках сиділи біля вогника. Буря цілком ущухла, виплив майже повний місяць із-за барханів, і ми ще довго сиділи, обмінюючись зауваженнями про те, що сталось. Місяць освітлював наш опустілий табір; на душі було недобре, Лобсин був дуже засмучений і часто зітхав.

Удосвіта ми піднялися, закип'ятили чай, відібрали з одягу та інших речей все, що в силах були понести на собі, а намет та інше понесли до руїн і склали всередині найвищих стін однієї з фанз, щоб у Нії доручити аксакалові приїхати і забрати ці речі, якщо він захоче. Потім по дорозі на південь підійшли до струмка, взяли з собою води в чайнику для сніданку і поплентались.

Після бурі встановилася тиха і ясна погода. Була половина жовтня, і сонце гріло ще сильно. Пішки ми рухались повільно і лише пізно увечері добралися до першого в пониззі Нії маленького селища. На наше щастя, тут була пара верблюдів, яких можна було найняти, щоб поїхати за нашими речами, залишеними на місці злощасної ночівлі. Хазяїн верблюдів разом з Лобсином поїхав назад, і наступного дня вони повернулися з своїми речами, наметом і навіть бочонками для води, які виявились на місці ночівлі, але були засипані піском. Вітерець за два дні здув пісок і-оголив бік одного бочонка.

У селищі я найняв того ж самого таранчу з трьома верблюдами, щоб він довіз нас і наші речі до Нії. Загалом минуло дванадцять днів з того часу, як ми виїхали гіиідси в нещасливу експедицію. Хазяїн Мухамед-шарі зустрів нас здивований.

— Звідки ви прибули? — спитав він. — З тиждень тому гут був Ібрагім і ваш хлопець. Вони сказали, що ви і рос з пісків пройшли навпростець через пустиню в Керію і звеліли взяти у мене залишені в'юки з товарами ї везти їх прямо в Керію, де вони мають зустрітися з вами. Ваш хлопець віддав мені мою розписку про одержання тюків, і я видав їх йому.

Він показав мені засвідчену аксакалом розписку, і довелося повірити, що Ібрагім з хлопцем дійсно взяли всі наші товари. Мухамед-шарі сказав, що його здивувало те, що ці двоє привели з собою так багато верблюдів.

— Що ж ви залишили вашим старшим? — спитав він їх. Вони сказали, що ми з останнього селища Нії найняли нових верблюдів — прямо через піски в Керію з провідником, який обіцяв нам показати великі руїни з буддійськими кумирами. А на Нії під час розкопок нічого інтересного не знайшли, і Ібрагім повезе товари і караван туди ж на окраїну Керії, щоб зустрітися з нами.

Ми з Лобсином відвідали ще аксакала і розповіли йому про все, що трапилось. Він дуже пожалів нас, сказав, що Ібрагім і наш хлопець до нього не приходили, а пішли, як розповідають, понад річкою Черчен, звідки за три дні шляху звертає невелика караванна дорога на Лхасу.

Повертатися в Чугучак з пустими руками, втративши навіть взятий з собою крам і всіх тварин, було