Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

— Спритно, нічого не скажеш. — Стефан відстав від мене всього на хвилину чи дві. — Ховаєшся?

— Ага. Так помітно?

— Залежить від того, хто дивиться. 

— Боюся, що всі, кому не лінь. — Я виглянула з укриття, шукаючи демона. — Мені дуже треба закінчити розмову з Неро, без зайвих очей і вух. Питання життя і смерті.

— Секрети, таємниці, змови? А ти тут не нудьгуєш, — зрадів не зрозуміло чому Стеф. — Боюся тільки, не те оточення, щоб розмовляти спокійно. Хочеш, проведу тебе до кімнати, а потім приведу магістра?

— Було б чудово.

До кімнати ми дісталися без пригод або «хвоста» у вигляді особливо настирливого представника служби безпеки. Але варто було мені відчинити двері, як обличчя Стефа набуло виразу крайнього здивування. Вампір схопив мене за руку і потягнув назад, прикриваючи собою.

— Що це ще таке? — здивовано видав він, клацнувши пальцями. 

Спальня замерехтіла мертвотним зеленим світлом, на тлі якого чітко проступили сірі туманні розводи. Стеф обернувся і наказав тоном, що не терпить заперечень:

— Не здумай заходити сюди, поки я не дозволю.

І по-хазяйськи ступив усередину. Озирнувся, начебто навіть принюхався, різко повернувся, перетнув кімнату і відчинив дверцята шафи, де мирно дрімав Пауль.