Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (31.12)

Цей день був особливий, бо, хоча ще не було великих змін у моєму житті, відчувалося, що наближається новий етап — не тільки в нашій родині, але й у мене особисто. Малишу було вже 9 тижнів, і хоча лікар казав, що живіт почне рости тільки на 16-20 тижні, я все одно відчувала, як моє тіло змінюється. І, звичайно, не могла не звертати увагу на Дениса — він був поряд, готовий допомогти, навіть якщо цього не просила.

У цей день ми святкували новий рік вдома. Батьки готували їжу, Анжела допомагала з декораціями, а я намагалася допомогти з хатніми справами, як завжди. Але Денис, побачивши мене з мітлою, швидко забрав її з моїх рук, з усмішкою сказавши:

— Вагітним не можна працювати, — і почав мити підлогу сам.

Мама лише засміялася, а я відчула себе ніби знову дитиною, хоча це і було дивно. Я звикла робити все сама, але Денис виявляв таку турботу, що я не могла відмовитися.

Весь день пройшов якось спокійно, наче ми були на хвилі цього домашнього свята. Денис не переставав дарувати мені увагу — він навіть яблуко не дозволив мені помити самій, одразу забрав його з рук і акуратно почистив, після чого обережно поклав мені в руки.

— Ти ж знаєш, я не можу дозволити тобі зайвий раз напружуватися, — сказав він, посміхаючись і притягуючи мене до себе.

Усі разом ми готували стіл, сміялися, ділилися планами на новий рік. В цей момент я зрозуміла, що більше не хочу тікати від цієї реальності — від того, що в моєму житті з’явився Денис і наша маленька сім'я.

Коли настала північ, всі ми підняли келихи за здоров’я і майбутнє, за новий початок і за наші мрії. Денис взяв мене за руку, і ми разом зустріли перші хвилини нового року. І хоча живіт ще не збільшився, а малиш був таким маленьким, я вже відчувала, що наша родина стає все більш справжньою.

— Ти чудова, — прошепотів він мені, коли ми обіймалися. — І наша маленька, теж чудова.

В цей момент я зрозуміла, що дійсно маю все, що мені потрібно — любов, підтримку і майбутнє, яке буде тільки наше.