Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Роан залишився в брата. Він чекав відповіді від Сержа, котрий мав йому повідомити про все, що діється. А також дати вказівки як діяти далі. Але той наче не спішив повідомляти.

В той же час Ален сиділа в номері. Вона вийшла з душу і сіла доробляти свої відео. Так вона просиділа увесь вечір, що навіть не замітила як за вікном день змінювався ніччю. Тай не до того їй зараз. Роан поїхав. Можливо, що він вже ніколи і не повернеться. Чи лише для того аби забрати речі. Вона так хотіла залишитися з ним. Але всі її мрії розсипалися як картонний будиночок.

Так, він писав їй що в нього виникли якісь нюанси. Але ж так поступають всі ті, хто хоче піти не залишаючи після себе ніяких поганих спогадів. Тоді легше. Тоді простіше. І так швидше забувається. Можливо він передумав. Можливо, щось там сталося. Але все ж, швидше за все він уже до неї ніколи не повернеться. Ось такі думки лізли їй в голову того дня. І не просто так.

Все своє життя Ален відчувала себе нікому не потрібним, зайвим і проблемним куском м’яса. Тільки тоді в селі, коли жила з бабусею і дідусем – то відчувала їхню любов. Батьки весь час були зайняті роботою в місті. Потім їх не стало. А вона залишилася одна. Ну правда, ще була старша сестра. Але та дуже швидко теж відділилася від Ален, одружилася, побудувала свою сім’ю і жила своїм життям. І от вона залишилася сама.

З хлопцем вона розійшлася вже більше року тому. Він був її ровесником і зовсім не розумів Ален. До речі, він пішов до її кращої подруги. Колишньої подруги.