Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

class="book">Карл із дитинства страшенно боявся скандалів. Його мати постійно сварилася з батьком у його присутності, схопивши малого за плечі та притискаючи до свого подолу його голову, ніби затулялася ним від гніву чоловіка. Карл у такі моменти почувався в пастці: йому здавалося, що зараз батьки вхоплять його кожен зі свого боку — один за ноги, друга — за голову — і роздеруть навпіл, не в змозі домовитися між собою. Його плечі досі німіли, а голова починала боліти, коли в його присутності хтось заговорював надто голосно та вимогливо або брався плакати. Він був готовий на що завгодно, щоби лише позбутися цього болю.

Карлові дуже імпонувала українська пропозиція кузена Вільгельма, й цісар уже бачив, як утікатиме від німецького кайзера, від герцогині, від усіх решти, котрі цілими днями докучали йому якимись дрібницями. Тікатиме до Львова, де королюватиме його друг Віллі, й вони разом їздитимуть до львівських борделів. Віллі завжди знався на борделях і ще в юності водив туди несміливого Карла. Одного разу Карл уже навіть було наважився й підписав указ про поділ Галичини на польську та українську. Він зателефонував Віллі й радісно повідомив про це. Віллі зрадів, як дитина. Потому Карл викликав до себе міністра Зайдлера і повідомив його про своє рішення.

— Ледве чи це сподобається його високості кайзерові Німеччини Вільгельму II, — коротко відповів Зайдлер, і Карл завагався.

— Ідіть, — звелів він Зайдлерові,◦— той вклонився і вийшов.

Карл покликав до себе Польцера, шефа цісарської канцелярії. То був хитрий поляк, якому Карл часто звіряв свої потаємні справи. Польцер умів вивернути все так, аби уникнути скандалу. А це було для Карла найважливіше. Польцер прочитав указ і звів брови догори — так він робив завжди, коли напружував мозок, і від цього його обличчя набувало страдницького виразу. Карла це смішило. Він гмикнув.

— Ну, що ви, Польцере?

— Прошу пана, пан знає, що це не сподобається польським аристократам. Буде пан мав проблеми. Може бути скандал.

Польцер добре знав, що це слово має гіпнотичну дію на Карла. Думка про те, що його можуть очікувати проблеми водночас і з боку німецького кайзера, і з боку польських магнатів, була страхітлива. Навіть найвдаліший рейд борделями із Віллі не вартував таких страждань. Карл відкликав указ.

### 1998

Галина прокинулася від яскравого сонячного світла, яке пробивалося крізь фіранку. Прокинулася сама, а не від дитячого плачу, почувалася виспаною. За минулі тижні вона вже встигла забути це відчуття. Усі останні місяці вагітності вона майже щогодини прокидалась уночі то від болю в спині, то щоби побігти до туалету, то через те, що Олесь надто сильно буцався всередині. Звикла вставати вранці вимученою та невиспаною. Перші ночі після народження малого були ще важчі: доводилося призвичаїтися до годування кожні чотири години. День злився з ніччю, і пополудні вона тепер була така сама втомлена та невиспана, як і вранці чи серед ночі. Сьогодні було якось інакше. Галина подивилася на годинник і не повірила сама собі. На годиннику було 11:30. Олесева колиска була порожня, з кухні чимось приємно пахло. Нічна сорочка Галини прилипла до грудей і до живота, з пиптиків сочилося молоко. Вона пропустила два годування. Заточуючись, підвелась і кілька секунд постояла біля стіни, перечікуючи, поки перестане паморочитись у голові. Кілька днів тому вона зробила перший крок надто швидко й упала на підлогу, знепритомнівши.

Після Олесевого народження Галина важила менше, ніж до вагітності. Вона мала багато молока, і щоразу після годування його доводилося зціджувати, щоби молоко не застоювалось у грудях. Їй здавалося, що разом із молоком з неї виливаються життєві сили, й одразу після годування чи зціджування вона мусила щось поїсти і випити кілька склянок рідини. Практична Дарія Йосипівна порадила Галині заморожувати молоко, щоби згодом мати змогу вийти на кілька годин, залишаючи малому їжу. Про те, щоби самостійно вийти з дому разом із важенним візком, Галина наразі навіть не думала: сили ледве вистачало, щоби дійти з кімнати до кухні, а більшу частину дня вона лежала поруч із Олесем і читала, зціджувалася, годувала… Щоби дитина гуляла, виставляла візок на балкон. Олесь не протестував. За кілька перших тижнів після повернення з пологовою будинку Галина заморозила понад літр молока, їй здавалося, що молоко набирається у грудях швидше, ніж вона його зціджує, так ніби чекає, поки нарешті звільниться місце. Молоко виливалося з грудей, мовби хтось відмотував його в нескінченну нитку. Це відчуття спершу було приємне, потому вона звикла, та незабаром пиптики грудей почервоніли, запалилися, були поранені й боліли, а у грудях утворилися червоні ущільнення, які не вдавалося розмасажувати. Коли вона торкалася до грудей, відчувала різкий біль.

Учора прокинулася від того, що їй страшенно гаряче й усе перед очима пливе та двоїться. Прокинулася сама — Гриць уже пішов на роботу. Олесь теж прокинувся і неспокійно мотав головою, шукаючи її грудей. Вона погодувала малого і спробувала встати. Коли опритомніла, навпомацки дісталася до телефону і викликала лікарку. Температура в неї піднялася до 41, почався гострий мастит. Увечері приїхала Дарія Йосипівна, і тепер, напевно, це вона стукає чимось у кухні. Галина з полегкістю опустилася назад, на ліжко. Дотягнулася до зціджувача і заглибилась у півгодинну медитативну процедуру. Разом із молоком з голови вивітрювалося гаряче запаморочення, ставало легше дихати, а наприкінці зціджування вона раптом відчула, що негайно мусить щось з’їсти — просто вже і зараз, — бо інакше заплаче відчайдушно та голосно, як її голодне немовля. Ніби прочувши цей її стан, до спальні з підносом у руках зайшла Дарія Йосипівна. З підноса смачно пахло кавою, вівсянкою, підсмаженим у тостері хлібом із домашнім варенням. Галина ще ніколи так не раділа з появи свекрухи.