Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він вийшов із річки, витер долонями голову і тільки тут Стьопка зрозуміла, що він пострижений і дредів більше нема. Але хіба це зараз було важливо?
Важливим був він, його тіло, палаючий голодом погляд і одержимість Степанії. Одними губами вона прошепотіла: «Іди до мене…» Він сіпнувся, на обличчі промайнуло здивування і порив кинутися до неї…
Але Мітя встояв. Заплющив очі, зруйнувавши зоровий контакт. Нагнув голову і почав швидко одягатися. Хвилина, і повністю одягнений чоловік схилився над Степанією, підняв її, стиснувши плечі.
-Не допомогло? – прошипів чужим голосом.
-Н-ні...
-Мені теж! - він притулився до її чола, - хотів охолонути, а тут ти, вибач, що...
-Ти гарний... - Степанія просунула руку під куртку і погладила груди, обтягнуті светром. Мітя смикнувся.
-Н-не треба, я... мені важко, чорт! - вилаявся.
-Навіщо ти такий гарний? - вона зусиллям волі заплющила очі і прибрала руку, - йди…
-Куди? Ти що? Залишити тебе?
-Йди, про-шу... - вона навіть відштовхнула його, але занадто слабо.
-Ні! Не проси! Давай відведу додому! – руки на її плечах почали завдавати болю.
-До-ма буде так само...
-Що ж робити? Повернешся на Поляну?
-Я ж не можу там жити... - сказала ледь не плачучи, - гадство, за що мені це?
-Панні, але що ж робити? - розпач у його голосі передався і їй.
-Убийте мене! - прошепотіла і бахнулась потилицею об дерево, - все, Мітю, біжи… я тебе ґвалтуватиму!
Степанія розплющила очі і схопила водяника за шию, притягаючи голову для поцілунку. Чоловік не чинив опір і на половині шляху забрав ініціативу собі, міцно обійнявши однією рукою за плечі, другою за талію.
Прохолодні губи подарували блаженство. Він торкнувся її гарячих, пересохлих губ і зволожив їх язиком. Втягнув у себе верхню губу, посмоктав. Втягнув нижню, смакуючи, пробуючи смак, як дороге вино. Їхній стогін злився в один.
Водяник підняв її на рівень свого обличчя і з губ переключився на щоки, лоб, ніс, підборіддя. Степанія застогнала голосніше.
-Мі-тю... зу-пи-нись... - прохрипіла.
-Так, так, зараз... - відповів таким самим чужим голосом.
-Мені... Боляче, Мітю...
-Де, моя хороша? - водяник обхопив її обличчя долонями і зазирнув у затягнуті поволокою очі.
-Тут... - вона випустила його і доторкнулася до живота, а потім закричала і різко зігнулася. Мітя перелякався, підхопив на руки.
-Панні, сонечко, що... Чорт! Що робити?!
Степанія ще раз закричала. Вона згадала цей біль. Схоже відчувала у лікарні, коли в тілі боролася ведмежа отрута з приворотом водяника. Хотіла щось сказати, пояснити, але сил вистачало лише те щоб не закричати диким звіром. На щастя цей біль мучив її недовго, рятівна темрява обірвала все.
«На гарну квітку летить и метелик»
Розплющила очі в незнайомому місці, на чужому ліжку. До її губ притискали чашку з рідиною, що погана пахла, намагаючись напоїти.
-Матильдо? - здивувалася Стьопка і в цей момент неприємна рідина потрапила в рот і горло. Стьопка ковтнула і закашлялася.
-Пий, пий, потім вітатися будемо! Прихопило тебе, дитинко! - це справді була Матильда, власною персоною, - а ти, Дмитре, мене прямо засмутив, довести дівчинку до такого стану, та як ти міг?
Степанія повернула голову і побачила, що лежить головою на ногах у водяника, а він лагідно перебирає її волосся.
-Пий, кажу! - шикнула на неї Матильда і штовхнула чашкою. Стьопка скривилася, але почала пити дрібними ковтками мерзенне варево. Мітя мовчав.
-Чому не подзвонила? Я ж просила тебе, - продовжувала Матильда, - що, вирішила у Свирянку пограти, так? Пий, пий, не відповідай!
-Матильдо, їй і так погано, що ви пиляєте, справді! – заступився Мітя.
-Мовчи, те ж мені, наречений! Чому не допоміг по-чоловічому?
-У якому смислі? - здивувався той.
-Хрін у коромислі! - огризнулася болотяна відьма. Стьопка знову закашлялася. Але віддати належне, варево допомагало. Болю не було, лише тупе сприйняття того, що відбувається, наче ти перебуваєш уві сні. І ще дуже захотілося спати.
-Зараз вона поспить, а ти йди додому! - Матильда забрала кухоль і очі у Стьопки заплющились, - клади на подушку, давай. І йди, Дімо, йди!
-Коли мені повернутися? - Мітя акуратно поклав Стьопчіну голову на подушку і підвівся на ноги.
-Я тобі смс-ку напишу, йди вже, давай!
Голоси стали тихішими, потім пролунав скрип дверей. Стьопка вже майже ляснула в сон, як почула гуркіт, чийсь крик, наче шум бійки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.