Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А як же я?
Віка ненавиділа жалюгідний голос, який поставив це питання. Їй раптом захотілося втекти, заритися в якусь нору та вити від горя.
— З дитиною все гаразд?
То його цікавить тільки дитина?!
Вікторія розуміла, що не зовсім справедлива до Еда. Він не був винуватцем її стану та все одно цікавився плодом. Але поранена гордість збунтувалася.
— Якою ще дитиною?
— Віко, ти не...
— Ще ні, але обов'язково зроблю.
Щось схоже на занепокоєння з'явилося на непроникному обличчі, і Віка відчула швидкоплинне задоволення.
— Ти не зможеш.
— А хто мені завадить?
Ед поглянув на годинник.
— Зараз я поспішаю на роботу. Мені потрібні гроші для... однієї справи. У сімнадцять нуль-нуль я буду чекати на тебе біля виходу. Тоді й побалакаємо. Чула?
— Я не глуха.
Деякий час Віка дивилася вслід людині, якій збиралася кинути виклик, а потім почала розстібати ґудзики халата. Їй потрібно багато встигнути, перш ніж вона передумає.
* * *
О дев'ятій ранку за місцевим часом Остап зійшов з трапа літака в аеропорту Торонто Пірсон. Хелена дріботіла поруч, ухопившись за його рукав.
Канада зустріла їх дрібним дощем. Погода цілком відповідала настрою Остапа й дратувала не менш ніж Хелена. Під час польоту жінка безперервно торохтіла. тішило лише те, що обрані нею теми не торкалися їхніх стосунків, і про Яну вона не обмовилася жодним словом. Розповіді про молодшого нащадка Родзинського, як і остання голлівудська прем'єра, зараз мало хвилювали Остапа. Однак Хелена, здавалося, не помічала ані наполегливого мовчання співрозмовника, ані його відвертих позіхань.
Така поведінка зовсім не була для нього характерною, але в тих обставинах щось дієвішого він вигадати не зміг. Дорош жахливо втомився за минулу добу, та й замкнутий простір не давав можливості для маневру. Остап зітхнув з полегшенням, коли стюардеса запропонувала їм перекусити, сподіваючись, що хоч щось заткне Хелені рота. Але та відмахнулася від дівчини й продовжила просторікувати. Дивно, що раніше він не помічав за нею подібної балакучості.
Можливо, таким чином вона намагалася відвернути його від занепокоєння про батька або, що більш імовірно, від думок про Яну, але його терпіння за три години перельоту закінчилося. Щоб не нагрубити, Остап відкинув голову на спинку крісла, заплющив очі й удав, що спить. В якусь мить він насправді заснув, і йому наснилася Яна. В її великих сірих очах панував смуток, а губи трохи ворушилися. Вона щось казала, але він не розумів слів. Потім її обличчя затулив образ батька, що докірливо хитав головою.
Тривожний сон перервала стюардеса, яка повідомила, що політ добігає кінця. Хелена деякий час сердилася, ображена його неувагою, але дуже швидко повернулася до своїх баранів. Краще б вона продовжувала злитися.
Допомагаючи нести її багаж, Остап мовчки провів жінку до стоянки таксі. Коли Хелена зрозуміла, що він не збирається їхати разом з нею, вона зробила спробу вийти з автомобіля. Втомившись від необхідності стримувати себе, Остап засунув голову до салону й рішуче заявив:
— Їдь додому, Хелено. Спасибі за турботу, але все інше я зроблю сам.
— Я тільки хочу допомогти. Мені потрібно бути поруч.
Жіночі очі наповнилися сльозами, але вони не зачіпали Остапа. Хелена може скільки завгодно звинувачувати його в невдячності та черствості, але він втомився бути ввічливим і не просив її про допомогу.
— Це — сімейна справа.
Хелена здригнулася, немов він її вдарив, і відвернулася. Остап закрив дверцята й попрямував до автобусної зупинки. Якщо вона продовжить свої переслідування, йому доведеться придумати щось більш радикальне.
Цікаво, як чоловіки віднаджують настирливих прихильниць?
З цією проблемою Остап зіткнувся вперше. Потрібний автобус лише на половину заповнився пасажирами, і Дорош влаштувався біля вікна. Він глянув на годинника і згадав, що ні перевів стрілки.
Майже сімнадцята. Де ж зараз Яна? Затрималася в лікарні чи вирушила додому? Швидше за все, дівчина знову біля ліжка жінки з блокадою серця. Чи отримала вона квіти?
В очікуванні рейсу він блукав уздовж крамничок, поки не зупинився біля маленького квіткового магазинчика. У задушливому від дурманних запахів приміщенні дрімала молоденька продавчиня. Чимось вона нагадала йому Яну, і Остап раптом згадав, що жодного разу не дарував їй квітів.
Як так вийшло?
Звичайно, можна виправдати себе зайнятістю та рідкісними зустрічами. З лікарні вони поспішали в маленьку квартирку, думаючи зовсім не про букети. Хоча, звідки йому знати? Можливо, Яна мріяла про них, але мовчала, в той час, як він прагнув до тілесної близькості. Вона ніколи нічого у нього не просила, не кажучи вже про вимоги. Ця дівчина віддавала йому себе, тоді як він користувався її добротою.
А зізнання в коханні перед розлукою... Він немов застовпив її для себе, як справжній егоїст. Як його батько колись давно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.