Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Може змусити його забути все, що я наговорила тій дівчині? Я ж їй погрожувала, та ще й представилася дівчиною містера Нотрила, не якоюсь, а тою самою…

- Дякую, Лаурі, - мої розумові катування перервав викладач, - тепер вона точно не буде мені дзвонити.

- Нема за що, - відповіла зі скромною усмішкою, - я заблокувала її номер. Знаєте, що так можна? Звичайно, знаєте, адже ви Рокса в моєму телефоні заблокували. Також рекомендую користуватися цією функцією, допомагає від усіляких настирливих рудих дівчат.

Він усміхнувся, опустив погляд на свої руки, потім знову глянув на мене, якось дивно примружився. Коли він так робить, стає не по собі. Це примружування ніби допомагає йому сканувати мене і бачити наскрізь. І які він там висновки робить?

- Не хочеш прогулятися? - Він запитав після недовгої паузи. - Я люблю гуляти вечорами незнайомими вулицями, безцільно бродити містом. Це розслаблює та водночас дозволяє подумати.

- Із задоволенням, - я підвелася.

- Потрібно переодягнутися в щось тепле.

По легкому жесту рукою на ньому з’явився светр під горло і пальто, штани, мабуть, теж змінилися. Я так і залишилася в джинсах і футболці, він задумливо оглянув мене, зробив ще один жест, і на мені з'явився теплий одяг: штани, джемпер, шкіряна куртка, черевики. Усе з мого нового гардеробу, з набору Аліти.

Він узяв мою долоню, і ми перемістилися на темну вулицю. Крокуємо неквапливо тротуаром, я жадібно втягую вологе повітря. Приємно ось так йти, не знаючи куди, не маючи певної мети. Відчуваєш повну розслабленість та свободу. Мені все ще соромно через те, що я наговорила дівчині, що дзвонила, але я вдаю, що нічого такого не було.

Через довгий час, поки ми мовчки гуляли, я зрозуміла, що моя рука так і залишилася у широкій чоловічій долоні. Наші пальці гріють один одного, і відсмикувати руку мені хочеться найменше.

Я так часто думаю про містера Нотрила, що в житті сприймаю його як свого хлопця. Загралася зовсім, почала вірити в те, що я можу бути його призначеною. Він цього не заперечував, хоч і не підтверджував. Але якби в нього була інша дівчина, він пропадав би поряд із нею, але всі вечори він проводить удома, в моїй компанії. Я боюся, і в той же час мрію про те, щоб все було саме так, щоб я була тією самою.

- Про що ти мрієш, Лаурі? – запитує викладач, так само тримаючи мою долоню у своїй. Він ніби підслуховував мої думки.

- Ні про що, - відповіла швидко, аби приховати справжні почуття.

- Такого не буває. Всі про щось мріють, - він загадково посміхається, вдивляючись у вогні на річці, вздовж якої ми гуляємо. - Якщо не скажеш, застосую заклинання правди, тоді ти точно розповіси мені все, - очі задерикувато блиснули.

- Не треба, - говорю з удаваним острахом.

- Тоді скажи, про що ти мрієш?

- Про планшет, - починаю з матеріального, про це говорити простіше, - у мене був колись такий, модний, з великим екраном, але сестри його розбили від заздрості, тож зараз я збираю на такий же. Думаю, на новий рік куплю. Я ж майже не витрачаю грошей, які ви мені платите. Живу за ваш рахунок.

- Про що ще мрієш?

- Тепер ваша черга. Я сказала одне, скажіть і ви, про що мріє людина, яка має все?

- Про кохання, - ловить мої очі, я зніяковіло відвертаюся. - Про справжнє і взаємне, щоб до тремтіння на кінчиках пальців, до запаморочення…

- І до мурашок та метеликів у животі?

- Так, саме так, - він сміється. – Про що ти ще мрієш?

- Теж, мабуть, про кохання.

- Мабуть?

- Так, про таке, яке ви описуєте у своїй роботі. Хочу, щоб мене любили так, як ви любите свою призначену, - промовила швидко і прикусила язика.

- Все буде, Лаурі, обов'язково буде. Я мрію про те, як прокидатимуся щоранку в ліжку зі своєю призначеною, як одного разу ми одружимося і заведемо дітей. Спершу двох, а потім буде видно.

- А якщо вона не захоче? Маю на увазі дітей.

- Чому? Мені здається, усі жінки хочуть завести дітей. Хіба ні?

- Не можу сказати за всіх, але гадаю, якщо ваша призначена ще зовсім юна, то вона не думає про це. І взагалі світ змінюється, дівчата мислять не так, як було двадцять років тому. Багато хто хоче будувати кар'єру, подивитися світ, насолодитися вільним життям, а вже потім все інше.

- А ти, Лаурі? Ти теж хочеш цього? І що ти маєш на увазі, кажучи «вільне життя»?

- Я хочу закінчити академію, отримати роботу в вежі, чим вищий поверх – тим краще, хоч і розумію, що з моїми оцінками я навряд чи можу розраховувати на щось, але можна почати з самого низу. Я зроблю кар'єру, а вже потім, років через двадцять-тридцять, подумаю про сім'ю. Хочу сама за себе все вирішувати. Це і є свобода.

- А якщо ти зустрінеш свого чоловіка раніше?

- Якщо це буде моя ідеальна пара, то він не буде проти, він підтримає мій вибір. І у нас будуть вільні стосунки, - стежу за реакцією викладача, зберігаю обличчя серйозним, спеціально говорю так, щоб звучало двозначно.

- Навряд чи хоча б один чоловік буде згоден на вільні стосунки. Це що за звичаї такі? Я не дозволю своїй дівчині гуляти з кимось ще, і тим більше не дозволю комусь до неї торкатися.