Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

Наступної ночі перед ранком лежали вони без сну, й усе дуже змінилося. Йосиф зважував. Доріон стояла на ненависних картинах її батька із своїм богом, що облизує тарілки та краде молоко, і вона була зовсім чужа. Мара була покидь, Мара була харкотина римлянина, але вона не була чужа, ніколи. Вона народила йому сина, щоправда, байстрюка. Але коли він обіймав Мару, тоді він обіймав гаряче серце. А що він обіймає, обіймаючи цю єгиптянку?

Доріон лежала, напіврозкривши опуклий, жадібний рот; між її рівними зубами проходило свіже та легке дихання. Знизу долинав тихий рівномірний горловий спів єгипетських служників. Тепер вони співали: «Коли я цілую мою милу й її губи розкриті, тоді моє серце радується і без вина». Іноді Доріон механічно підспівувала. Що вона все віддала в жертву цьому чоловікові, юдеєві, і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона згодилася, щоб її купили по дуже смішному і дуже зневажуваному юдейському праву, і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона зреклася свого батька, першого митця епохи, заради цього чоловіка, який тупий і сліпий, і не може розрізнити картину від стола і, велика дяка богам, це дуже добре. Вона заприсяглася безглуздому єрусалимському демонові, у святині святинь якого шанують ослину голову, а, можливо, ще гірше, зовсім нічого, а якби вона вимагала від цього чоловіка, щоб він приніс жертву її любому маленькому богові Іммутфру, він би просто сміявся, і проте, велика дяка богам, це дуже добре.

Йосиф дивився на жінку, що лежала тут, гола і в позі маленької дівчинки, й її жовто-смагляве обличчя було в’яле від напружень кохання. Вона була бліда, її тіло було холодне, її очі були кольору моря, і вона була дуже чужа.

Настав сяючий південь. Вони поспали кілька годин, вони були свіжі, вони дивилися одне на одне, вони подобалися одне одному і вони були дуже голодні. Вони снідали, їли багато, грубі страви, які слуги мусили їм приготувати на свій власний смак, кашу та сочевицю, паштет із підозрілого струпуватого м’яса, і все це вони запивали пивом. Вони були задоволені, у згоді одне з одним і зі своєю долею.

В пообідній час вони перевернули увесь дім. Серед Йосифових речей Доріон знайшла пару дивовижних костей з гебрейськими літерами. Йосиф замислився, коли вона показала йому кості. Він сказав, що це амулет, який приносить щастя, але тепер, коли він має її, амулет йому не потрібен. Про себе він вирішив ніколи більше не грати фальшивими костями, але, домагаючись Доріон, він по суті грав фальшивими костями, бо хіба не залишив він їй віру в те, що прийняв бичування заради неї? Сміючись, перед її очима, він кинув кості в море.

Веспасіан дуже пильно наглядав за своїм сином, і дама Ценіс теж не спускала з нього ока. Багато язиків і рук працювало над тим, щоб висунути хлопця на місце його батька. Хлопець мав мужність і розважливість, його військо було прив’язане до нього. І його безнастанно підбурювала ця істерична юдейська принцеса, фанатизм якої набагато більше міг сподіватися для Юдеї від молодого, шалено закоханого принца, ніж від холодного Веспасіана. Цезар бачив це дуже добре. Він вважав за правильне називати речі їхніми іменами. Він часто піддражнював хлопця, вираховував, як довго ще йому доведеться чекати. Часто також доходило до гострих суперечок. Тит, вказуючи на те, які повноваження має його брат, «фрукт» Доміціан, у Римі, наполягав на тому, щоб і собі дістати більше влади тут, на Сході. Вони обидва розмовляли про це жвавим, грубим тоном. Рипуче, жартівливо, по-батьківському застерігав Веспасіан сина від юдейки. Антоній, коли блудив із єгиптянкою, принаймні, завоював раніше Рим; він, Тит, досі завоював тільки пару гірських гнізд у Галилеї, отже не має права залежуватися біля східної дами. Тит відбивався. Пояснював, що схильність до східних дам не злетіла на нього раптом, вона у нього в крові. Він нагадав батькові про Мару. Веспасіан бурхливо радів. Справді, це стерво зветься Мара. Тепер він знав ім’я. Він цілком забув про це, а його юдей Йосиф, ця собака, змусив його недавно, коли зайшла про це мова, марно борсатися, згадуючи.

Зрештою, він покладався на синову розумність. Він не буде такий дурний, щоб тепер із сумнівними шансами домагатися влади, яка з певністю впаде йому через кілька років, як достиглий овоч. Він любив свого сина, хотів забезпечити династію, вирішив створити своєму синові славу. Він сам подолав у Юдеї найважче. Він вирішив доручити Титові блискучу решту завдання.

Але він знову примусив своє оточення чекати з болісним нетерпінням, доки стане відомим його рішення. Александрійська зима затяглася. З кінцем зими мусили знову розпочатися операції в Юдеї, щоб не зазнати там небезпеки загрозливих контрударів. Чи цезар сам закінчить похід, чи доручить комусь? Чому він вагається?

У цей час Йосифа покликали до цезаря. Веспасіан спочатку поглузував із нього, за своєю звичкою.

— Ваше одруження, вочевидь, щасливе, мій юдею, — сказав він. — У вас змучений вигляд і, здається мені, ваша худорлявість не від внутрішнього споглядання й екстазу.

Він додержувався глузливого тону, але Йосиф відчував за ним серйозне чекання.

— Проте ви мусите, — продовжував Веспасіан, — знову напружити свій внутрішній голос. Гадаю, ви ще наміряєтеся описати юдейські справи. Ці справи якраз у наступні місяці мають закінчитися. Я думаю послати, щоб остаточно приборкати ваше повстання, мого сина Тита. Це залежить від вас, чи ви через деякий час рушите зо мною до Риму, чи з Титом на Єрусалим.

Йосиф глибоко зітхнув. Рішення, якого усі ждали з таким болісним напруженням, старий повідомляв йому першому. Але одночасно він відчув гостро і з мукою, як трудно зробити той вибір, який ставить перед ним цезар. Чи він повинен вирядитися до Юдеї, щоб побачити те, що він відчував перед пам’ятником Єремії? Чи повинен він власними очима бачити гіркоту руйнування свого міста? Чоловік перед ним знову дивиться такими заклято твердими та звуженими очима. Він знає, як гірко йому зважитися, він випробовує його, він чекає.

Внутрішній ланцюг прив’язує його до цього римлянина, відтоді, як він уперше його побачив. Коли він поїде з ним до Риму, тоді цей ланцюг стане міцніший, чоловік прислухатиметься до нього, він підноситиметься і багато досягне. Й є ланцюг, який прив’язує його до єгиптянки. Гладенька та смаглява в неї шкіра, її