BooksUkraine.com » Сучасна проза » Дев’яносто третій рік 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

247
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дев’яносто третій рік" автора Віктор Гюго. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 94
Перейти на сторінку:
вбивця тепер чекав своєї кари. Феодал був у феодальній темниці. Каміння його замка повстало проти нього і замкнуло його в собі, і той, хто хотів зрадити свою батьківщину, був зраджений своїм домом. В усьому цьому видно волю божу. Година відплати настала, і революція кинула у в’язницю цього ворога народу. Він не може більше битися, не може змагатися, не може чинити шкоду. У цієї Вандеї тисячі рук і тільки єдина голова. Відтяти її — це покласти кінець громадянській війні. І вони мають цю голову в руках. Це трагічна і щаслива розв’язка. Після такої кривавої бійні й різанини людина, що стільки вбивала, тепер мусила сама вмерти.

І невже знайдеться хтось, хто її врятує?

Сімурден, тобто дев’яносто третій рік, тримає Лантенака, тобто монархію, і невже знайдеться хтось, хто вирве цю здобич з залізних тисків? Лантенак, людина, у якій сконцентрувалися всі жахи минулого, маркіз де-Лантенак був у могилі, важкі двері вічності замкнулися за ним, і от прийде хтось зовні і відімкне їх. Цей злочинець проти суспільства — мертвий, а з ним мертвий і бунт, мертва братовбивча звіряча війна. І от хтось воскресить усе це.

О, як тоді насміхатиметься оця мертва голова!

Як гордовито скаже цей привид: «От і добре, йолопи, я все-таки — живий!»

З яким запалом він знову візьметься за свою огидну справу! З яким тріумфом немилосердний Лантенак знову порине в безодню ненависті й війни! І завтра ж знову запалають оселі, чинитимуться розправи над полоненими. Знову добиватимуть поранених, розстрілюватимуть жінок.

Та й крім усього іншого, чи не переоцінює Говен цей вчинок, що так зачарував його?

Троє дітей мали загинути. Лантенак врятував їх. Але хто прирік їх на загибель?

Хіба не Лантенак?

Хто закинув їхні колиски у полум’я пожежі?

Хіба не Іманус?

А хто такий Іманус?

Помічник маркіза.

Відповідальність лежить на начальникові.

Підпалювач і вбивця — це Лантенак.

І чи такий прекрасний його вчинок?

Адже він тільки не довершив початого і більше нічого.

Підготувавши злочин, він відступив перед ним. Він жахнувся самого себе. Крик матері пробудив у його серці ту одвічну людську жалість, яка вкладена в кожну живу душу, навіть найзапеклішу. І цей крик повернув його назад. Із мороку, в який він поринув, він обернувся до денного світла. Вчинивши злодіяння, він припинив його. В цьому вся його заслуга. Він тільки не став потворним страховищем до кінця.

І за цю дрібницю повернути йому все? Повернути йому простір, поля, рівнини, повітря, світло, ліс, який він використає для бандитизму, волю, яку він використає для поневолення, життя, яке він використає, щоб чинити смерть? Смішно було б пробувати дійти з ним згоди, порозумітися з цією гордовитою душею, пропонувати йому свободу, змогу врятувати життя з умовою, що він відмовиться від усякої ворожнечі і всякого бунту. Було б помилкою дати йому таку перевагу. Яким глузуванням, яким ляпасом була б його відповідь. Лантенак, безперечно, скаже: «Залиште безчестя собі, вбийте мене».

Ні, цю людину можна було або вбити або просто звільнити. Ця людина стояла немов на високій скелі, була завжди готова і на злочин і на подвиг, і злетіти орлом у піднебесся і звалитися в безодню. Це була дивна душа.

Вбити його? Який жах! Звільнити? Яка відповідальність!

Звільнити Лантенака значить знову починати боротьбу з Вандеєю, як з гідрою, якій не відтяли голову. За одну мить з швидкістю метеора знову спалахне полум’я пожежі, яка погасла, коли цей чоловік зник. Лантенак не відступить, доки не здійснить свій гидотний план, доки не накриє республіку гробовою кришкою монархії, труп Франції — Англією. Врятувати Лантенака — це пожертвувати Францією. Життя Лантенака — це смерть тисяч невинних чоловіків, жінок, дітей, захоплених домашньою війною. Це десант англійців, відступ революції, розгромлені міста, розтерзаний народ, кровоточаща Бретань. Звільнити Лантенака — це кинути здобич у пазури хижака.

У хиткому світлі суперечливих доводів проступала невиразна думка, що він, Говен, хоче випустити на волю тигра.

А потім знову питання поставало у початковому вигляді. Сізіфів камінь боротьби людини з самою собою знову котився вниз: а чи дійсно ж Лантенак тигр?

Можливо, він був тигром, але тепер?.. Думка Говена кружляла на одному місці, увесь час повертаючись до вихідної точки, звиваючись спіраллю, як змія. Справді, навіть після найсуворішої перевірки фактів, чи можна не бачити у вчинку Лантенака стоїчного самозречення, благородної самопожертви, безкорисливої доброти? Під загрозою всіх роззявлених пащ громадянської війни виявити людяність! В розпалі боротьби нижчих істин стати провісником істини вищої! Довести, що вище за всіх королів, вище за всю революцію, вище за все земне стоїть душа людська, яка відгукується на чуже страждання, проголошує, що дужий мусить допомагати слабішому, що, врятувавшись, він мусить рятувати гинучих, що всі діти мають право на батьківське піклування всіх стариків. І довести ці високі істини ціною своєї голови.

Бути полководцем і зректися стратегії, боїв, відплати. Бути роялістом і, поклавши на терези по один бік короля Франції, монархію, що існувала п’ятнадцять століть, відновлення старих законів, повернення старого ладу, а по другий якихось трьох селянських дітей, і прийти до висновку, що король, трон, скіпетр і п’ятнадцять сторіч монархії не можуть переважити трьох малят! І на все це не зважати? І той, хто все це зробив, лишається проте тигром, і до нього треба ставитися, як до дикого звіра?.. Ні, ні і ні! Не був страховищем чоловік, що осяяв божественним світлом великодушного вчинку чорну безодню громадянської війни. Меченосець перетворився в носія світла. Сатана знову став небесним Люціфером. Всі свої звірячі вчинки Лантенак спокутував актом самопожертви: гублячи своє тіло, він врятував свою душу. Тепер він чистий: своєю рукою він підписав собі прощення всіх гріхів. Хіба не можна простити самому собі? Він заслужив пошану.

Лантенак показав себе людиною незвичайною.

Тепер була Говенова черга. Чим він відповість на це?

У ту добу боротьба благородних і гидотних пристрастей створювала хаос у всьому світі. Піднявшись над цим хаосом, Лантенак виділив із нього ідею людяності. Говен повинен був тепер виділити з нього ідею сім’ї.

Як він вчинить?

Чи зловживе він довір’ям творця?

І він повторяв у думці: «Я врятую Лантенака».

«Чудово! — чувся в душі його інший голос. — Іди, допомагай англійцям. Дезертируй. Передавайся до ворога. Рятуй Лантенака і зраджуй Францію»,

Він тремтів від цього голосу: «Ти не можеш нічого вирішити, мрійнику!» говорив він собі і бачив крізь пітьму зловісну усмішку сфінкса.

Ця боротьба з самим собою завела його в глухий кут, на роздоріжжя суперечливих

1 ... 81 82 83 ... 94
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"