Читати книгу - "Смерть у кредит"

подалися за місто. Мати безповоротно вирішила, що, незважаючи на хвору ногу і думку лікаря, вона все ж поїде до Шату й спробує продати залежаний товар. А я за її відсутности пригляну за крамницею… Іншого виходу не було… Гроші були конче потрібні! Насамперед, щоб заплатити за новий костюм та дві пари черевиків, а ще перед початком сезону слід перефарбувати наші вітрини у відповідний колір, які на тлі інших навівали тугу… Вони були брудно-сірі та темно-зелені, тоді як поруч з нами була фарбувальна майстерня Вертюн, геть чисто новісінька, розфарбована в жовті та небесно-блакитні тони, а праворуч від нас — канцелярська крамниця Ґомез, що сяяла первозданною білизною, яку підкреслювали та відтіняли чарівні пташки на гілках, намальовані тонкими штрихами… Все це вимагало великих витрат… Цим слід було всерйоз зайнятися.

Вона нічого не сказала моєму батькові й вирушила в загальному вагоні з величезним пакунком, що важив щонайменше двадцять кіло.

У Шату вона швидко зметикувала… Незаконно захопила прилавок за Мерією, біля вокзалу, в хорошому місці. Вона роздала всі свої картки, щоб зробити рекламу своїй крамниці. Після полудня, перевантажена, як мул, вона вирушила на пошуки вілл, де могли б жити покупниці… Вона повернулася ввечері в Пасаж геть знеможена, вона аж голосила, так судоми зводили їй ногу: коліно та особливо вивихнута щиколотка розпухли… Вона пластом лежала в моїй кімнаті, чекаючи повернення батька… Прикладала болезаспокійливі примочки… й дуже холодні компреси.

Так обходячи передмістя, вона майже роздавала речі задарма, аби тільки заробити хоч трішки готівки… Нам вона була конче потрібна… «Не тягти ж назад!» — казала вона… За час її відсутности в крамницю заходили дві, максимум три людини… Тобто, найкраще було б просто зачинити двері, а мені вирушати разом з нею в передмістя та нести найбільші паки. Пані Дівонн, яка раніше залишалася в крамниці, поки нас не було, вже не було, і ми повісили на дверях табличку «Скоро повернуся». Й зняли дверну ручку.

Дядько Едуар справді любив свою сестру. Він страшенно засмучувався, коли бачив, як вона страждає, сохне й дедалі більше знемагає від непосильної праці. Її здоров'я дуже турбувало його, настрій теж… Він усе думав про неї. У такі дні, повертаючись з Шату, вона вже не могла стриматися, нога завдавала їй жахливих страждань, усе її обличчя спотворювалося. Вона скімлила, як собака, скорчившись просто на лінолеумі… Коли батько йшов з дому, вона лежала пластом на підлозі, їй здавалося, що так прохолодніше, ніж у ліжку. Коли батько повертався з контори й заставав її, бліду, змарнілу, виснажену, як вона, задерши спідниці до підборіддя, масувала свою ногу в цебрі з водою, він тихцем одним стрибком підіймався нагору, прошмигнувши, як блискавка, і вдаючи, що її не помічає. І заглиблювався у свої акварелі. Продати вдавалося лише окремі, зокрема «Кораблі під вітрилами», цілу серію, та «Собор кардиналів»… Кольори були щонайстрокатіші!.. Нескінченно переливчасті. Таке завжди добре виглядає в інтер'єрі. У ту пору він тужив… Наближався кінець місяця… Щоб надолужити згаяне під час наших походів до Шату, ми не зачинялися допізна… Люди заходили після вечері… Особливо під час грози… Коли з’являвся покупець, мати швидко, різким рухом заштовхувала всі свої мисочки й компреси під диван… і з усмішкою випростувалася… Починалася розмова… Навколо шиї, я це добре пам'ятаю, вона пов'язувала собі великий бант із мусліну… Тоді це було модно… Від цього її голова видавалася просто величезною.

* * *

Дядько Едуар теж добряче надривався, але не мав про що шкодувати, йому усміхалася фортуна… Він дедалі більше процвітав завдяки виготовленню деталей та запчастин для велосипеда… Це заняття ставало прибутковим, ба навіть більше. Незабаром він з приятелем купив гараж біля виїзду з Леваллуа.

У нього була підприємницька жилка й талант винахідника… в галузі механіки… це його надихало… Чотири тисячі франків свого спадку він одразу ж вклав у патент на винахід велосипедних помп нової системи, які складалися так, що їх можна було носити в кишені… І він завжди носив із собою дві або три, щоб мати можливість продемонструвати їх на місці. Він дмухав з них вам просто в ніс… Ця авантюра ледве не коштувала йому всіх чотирьох тисяч. Продавці виявилися шахраями… Але він все ж вивернувся завдяки своїй спритності та ще телефонній розмові… перехопленій в останній момент!.. Нечуване везіння!.. Ще б трохи!.. А то би пропав!..

Моя мати захоплювалася дядьком. Вона хотіла, щоб я був схожий на нього… Мені потрібен був приклад для наслідування!.. Мій дядько, на відміну від батька, безперечно був ідеалом… Вона не говорила мені цього відверто, але натякала. Щодо Едуара батько дотримувався іншої думки, він вважав його звичайним ідіотом, надто вульгарним, з приземленими інтересами… Весь цей механічний, автомобільний базар, триколісні машини та безглузді помпи діяли йому на нерви!.. Він страшенно дратувався… Варто було йому лише почути його голос!..

Коли мама іноді починала хвалити свого брата, розповідаючи всім про його задуми, його успіхи та його хитрощі, він її обривав… Він не міг цього стерпіти! Ні! Йому тут все було ясно. Він приписував усе везінню… «Йому просто щастить, та й годі!» Такою була думка батька. І він більше не бажав говорити про це… Він не міг прямо його лаяти, бо ми були винні йому гроші… І він стримувався, щоб його не сварити… Едуар, звичайно, все розумів… Це було очевидно… Але він терпів цю антипатію, не хотів нічого загострювати, весь час пам'ятаючи про свою сестру…

Він був дуже скромний, і заходив лише на хвилинку, дізнатися про новини… чи не ліпше мамі? Його дуже непокоїв колір її обличчя та ще те, з якими величезними паками вона блукала вулицями… Через це вона потім цілими днями лежала й стогнала… Це хвилювало його щораз більше… А оскільки її стан погіршувався, зрештою він зважився переговорити з батьком… Побесідувавши втрьох, вони дійшли висновку, що їй вже давно пора відпочити… що так більше тривати не може…

Але як їй відпочити? Вони знайшли вихід… можна було б найняти хатню робітницю, наприклад, на дві-три години на день… це вже було б полегшенням… Матері не треба було б так часто підійматися сходами… Не підмітати під меблями… Не ходити по крамницях… Але в нашому теперішньому становищі такі витрати були неможливі!.. Просто безумство, повітряні замки! От якби я знайшов роботу… Тоді з мого заробітку виділяли б гроші на служницю… Тоді мати мала б таку можливість… Вона б так не надривалася, не бігала б стільки… Вони