Читати книгу - "Мальва Ланда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А те, що коли пан Ліндер зі всіма решту панами з'являться на страту, ми здивуємося їхній появі. Адже страта відбулася ще вчора. І такій солідній компанії тут просто нічого робити.
— Але ж він побачить страченця живого!
— Ні. То буде галюцинація. Страченця поховано в квітах, як він того й бажав. Зараз я і табличку приб'ю, і хрест вкопаю.
— Але ж він буде тут! Ми ж його збираємося оженити з Олюнею! — напосідала пані Ліндерова.
— Нічого подібного, — стояв на свому пан Фляк. — Просто це вже буде не пан Бумблякевич, а хтось інший. Розумієте? Інша людина. Бумблякевича засуджено, страчено і поховано ще вчора. А нині до нас у гості завітав пан… е-е… як же його… пан… е-е… згадав!., пан Ціммерман! От хто! Завітав до нас у гості, і ми сидимо любенько та вгощаємося. А пан Ціммерман завітав до нас через те, що просить руки нашої Олюні. Тепер — зрозуміло?
Всі задоволено кивнули головами. Крім Бумблякевича.
— Хіба я схожий на Ціммермана? Я схожий на Бумблякевича.
— Ні, ви схожі на Ціммермана, бо ви таки є Ціммерман, а Бумблякевич, царство йому небесне, спочиває сном праведним, — відказав пан Фляк і подався готувати могилу до приходу суддів.
— Боже, яка я рада! — скрикнула Олюня і кинулася обіймати Бумблякевича. — Тепер я буду пані Ціммерман! Чудово!
— Але так не поспішай, — урвала її пані Ліндерова, — пан Ціммерман ще мусить попрохати твоєї руки в татуся.
Бумблякевич збараніло озирнув жінок і вирішив, що або випив замало, або якраз забагато і, щоби з'ясувати свій стан достеменно, хильнув ще одну стопку. Вмирати не хотілося. Але женитися — теж. Олюня, щоправда, виглядала звабливо. І, може, навіть, це була найліпша з дівчат, яких він кохав, бо ж таки голову мала жіночу, а не чоловічу. І достобіса — мудру! Так хитро закрутити баки матусі й бабуні про своє безчестя — це треба мати неабиякий талант. Але як же, посідаючи цноту, вона могла так достовірно описати її втрату?
Сонце припекло лисину, і він накрив її серветкою. Думати на сонці шкідливо. Якимось чином праця мозку приманює сонячну напругу, і голова поволі починає скидатися на казан, в якому закипає духмяний росіл життя, з'являються густі рої джмелів і шугають від вуха до вуха, через що усі думки, мов пуголовки, збиваються в одну зграю і метаються сполохано по всіх закутинах, прагнучи лише одного — аби їх забули. Та не все так одразу вдається забути, котрась думка обов'язково відіб'ється від гурту і стане шашелем точити мозок.
— Я втомилася тебе чекати, — сказала Мальва. — Мені пора…
— О ні! Зачекай! Я вирвуся звідси й прилину до тебе! Ще день, ще два — зачекай!
Але Мальва в зеленій сукні літа, в стиглих вишнях і росах, в солодкім мареві суниць — відходить у таємність листя, розхиляє густе прожилля, ступає в яснозелений струмінь соків і тане, як сонячна карамеля на гарячому піднебінні.
З'явився пан Фляк з хрестом, до якого була прибита табличка з білої дикти.
— Правда, гарно? — спитав він. — Прошу тільки назвати своє ім'я і дату народження.
— Е.
— Е?
— Це ім'я. А народився сорок три роки тому 18 серпня.
— Е — це ім'я? — здивувалася Олюнька.
— Це перша літера імені. Другу літеру дізнаєтеся по шлюбі, — засміявся Бумблякевич.
Пан Фляк узявся, пріючи і сопучи, виводити на табличці напис вугликом. Завершивши цей відповідальний труд, він радісно пуркнув і продемонстрував присутнім, що в нього вийшло:
Тут упокоївся в Бозі добродій Е. Бумблякевич
18. VIII. Р. Б. 1870 — 3. VIII. Р. Б. 1913
Спи спокійно, дорогий друже.
Після того, як пан Фляк вкопав хреста посеред квітника, Бумблякевич наблизився до могилки і вилляв на неї келишок рому.
— Земля тобі пухом, нещасний мандрівцю!
А тоді, ставши у позу римського патриція, виголосив:
Збройного ставлю звитяжця, що першим зі Львова,
Долею гнаний нещадно, на берег ступив невідомий.
Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,
З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони.
Фльоту його вона всю потопила у морі
За невіженство самого лише Бумблякевича.
Зевсовим бистрим перуном метнувши із хмар піднебесних,
І ті кораблі погромила, нуртам на здобич оддавши,
А самого ватажка, що полум'ям дихав смертельним,
Вихром грізним пойняла і на гострії кинула скелі…
Пан Фляк стояв поруч, сумно опустивши голову, на якій запікся розквашений помідор. Здавалося, наче вбрав червоного беретика.
— Бракує вам бамбальончика, — сказав Бумблякевич і приклеїв йому на тім'я квіточку айстри.
— Ви маєте смак, — похвалила пані Флякова.
— Що це був за чоловік і чому його поховано в квітах? — спитав у пана Фляка.
— О, пане Ціммерман, то була шляхетна людина, котра, однак, заблукала в нетрях життєвих і була завербована італійською розвідкою з метою проникнення в наше місто і вивідання важливих стратегічних таємниць. Як на те, апарат пана Ліндера спрацював так спритно, що шпигуна було виявлено, арештовано і вчора засуджено до страти.
— Пане Фляк, ви так само шляхетна людина, коли здатні з такою повагою говорити про ворога.
— Пане Ціммерман, — озвалася пані Ліндерова, — кажуть, ви маєтний чоловік.
— Так, маю бровар уві Львові. Моє пиво славиться на всю Галіцію: «Від вечора і до рана пийте пиво Ціммермана!» Так написано на моїх шильдах.
Несподівано з-за кущів вигулькнув пан Ліндер, ведучи жваву дискусію з панами прокурором і адвокатом:
— Я таки наполягаю, що вішати слід у саду, а не на подвір'ї в'язниці, бо це не звичайний злочинець, а міжнародної кляси. До того ж, естетика страти, розумієте? Я прагну, аби все було красиво, вишукано. Та щоб останній спогад життя не був забарвлений сірими тюремними мурами, а радісним буянням літа. Мусимо до злочинця проявити решпект, інакше нас не зрозуміє народ.
— Ви маєте на увазі італійський народ? — поцікавився пан прокурор.
— Прошу не шпигати, — відбрив пан Ліндер. — Добре знаєте, що я маю на увазі… Ага, ось і наш герой. Ну, як? Чи ви вже відпочили, чи вибрали собі підходяще дерево?
Пан Ціммерман сторопіло подивися на пана Ліндера і прорік:
— Перепрошую, але я, здається, вас не розумію. Про яке дерево йдеться?
— Як то про яке? Та ж те саме дерево, на якому вас зараз повісять!
Пан Ціммерман розщепнув сорочку під шиєю:
— Пфу-у! Ну й спекота ниньки!
— Мій любий, — озвалася пані Ліндерова, — чи ти не перепікся на сонечку? Як ти міг так тяжко образити нашого гостя?
— Фе-фе, — похитала головою пані Флякова. — В такий урочистий день, коли вирішується доля нашої
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.