Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Не дивно, що така популярність Мітри щедро відбилася на <225> індійському, іранському, грецькому та слов'янському іменнику. Навіть побіжного погляду на антропоніми цих народів достатньо, щоб пересвідчитись: Мітра відігравав виняткову роль у творенні власних імен, імен двоосновних, тобто таких, що їх носила якраз племінна верхівка — вожді, князі, правителі, царі. Індійські імена: Агнімітра, Вішвамітра, Пуш'ямітра, Дгармамітра, Васумітра, Сумітра, Варахамітра; іранські — Міхраман, Міхрабаг, Міхравазд, Вахуміхр, Бурзміхр, Міхрак, Міхран; грецькі — Мітрофан, Мітродор, Мітрофіл; слов'янські — Славомир, Мирослав, Драгомир, Володимир, Радомир, Мирон тощо.

При здатності двоосновних імен мінятися компонентами, коли перший компонент імені може ставати другим і навпаки, що особливо властиве слов'янським мовам (Мирослав — Славомир, Радомир — Милорад, Драгомир — Милодраг, Миодраг), а також індійським та іранським мовам, індійське ім'я Мітрадева, досл. «Мітробог», могло мати й форму Девамітра, досл. «Бог Мітра». Що ім'я це якраз індійське засвідчують два моменти: в іранських мовах компонент дева має значення «злий дух», «дев», а не «божество», «бог» як у мовах індійських. На іранському грунті компонент дева завжди замінюється компонентом бага, баг, як це видно з уже наведеного імені Міхрабаг. По-друге, на іранському грунті ім'я Мітра має форму Міхр, Мехр; до неї ближча слов'янська форма імені сонячного божества — Мир, наявне в наведених слов'янських іменах.

Девамітра — санскритська форма, так би мовити, книжна, а просторічна, вжиткова — Девмітр, тобто дуже близька до форми Деметр. Саме так це ім'я звучить у сучасних індійських мовах. Тож немає нічого дивного, що на греко-бактрійському терені воно прибрало форми Деметр, подібно до того, як у слов'ян грецькі імена Діоніс та Діомед трансформувалися в Денис і Демид. У цьому випадку санскр. Девамітра, хінді Девмітр, болг. Димитр, укр. Дмитро, рос. Дмитрий, білор. Змитрок означають «Бог Мітра».

Проте можна тлумачити ім'я Деметрій трохи по-іншому. Індійський антропонімікон знає ім'я Дгімітра, з якого також могло утворитися грецьке Деметр та його слов'янські відповідники. І якщо другий компонент у цьому імені стосується того ж таки Мітри, то значення компонента Дгі- ще треба з'ясувати. У санскриті основа дгі- означає «знання», «кмітливість», «розум», «мудрість», «вміння», «мистецтво» (СРС, 306). Від нього творяться слова дгіван — «меткий на розум, кмітливий», дгівар — «розумна/кмітлива людина», «мудрець»; вони, в свою чергу, можуть бути чоловічими іменами. Ім'я Дгіман мав, наприклад, відомий засновник скульптурної і живописної школи, про якого згадує <226> тібетський історик Таранатха; діяльність Дгімана та його сина Вітапали припадає на XI ст., коли в Північній Індії правила династія Палів (DI, ІІ 55).

Слова дгіман, дгівар, дгівант, дгіван, самі синоніми, мають ще один свій відповідник — дгір «розумний», «мудрий», теж утворений від основи дгі. Ім'я Дгір і досі в Індії поширене чоловіче ім'я — його, наприклад, має відомий пенджабський літератор Сантокх Сінх Дгір. Не менш поширене в Індії ім'я Судгір із тим же компонентом — дгір. А су- префікс, який надає основному слову, тобто дгір, вищого ступеня якості; тож ім'я Судгір означає «Премудрий». Саме таке ім'я мав перший посол Республіки Індії в Україні пан Судгір Девре. А щодо відбиття поняття «мудрість» за часів Київської і, очевидно, докиївської Русі, то їх чимало: це епітети «Мудрий» та «Осмомисл» у двох Ярославів, київського й галицького, означення полян як «мудрих і смислених» літописцем Нестором. Свята Софія і собі зведена Ярославом Мудрим неподалік від місця поховання київського князя Діра. Тож ім'я Дір цілком може бути тотожним індійському імені Дгір і стосуватися імені Деметр вірменської легенди. Тому варто дещо детальніше зупинитися на самій постаті київського князя Діра..

Арабський історик Х століття аль-Масуді в творі «Золоті луки» згадує першу слов'янську державу на чолі з ад-Діром, відзначаючи розвинуті міста, високий господарський рівень і військову міць її (Ловмяньский, 143–144). З чого випливає, що наприкінці ІХ- на початку Х ст. на Дніпрі існувала могутня слов'янська держава, яка, очевидно ж, утворилася значно раніше від першої писемної згадки про неї арабського автора.

Ад-Діра дослідники ототожнюють із київським князем Діром, тим самим, що його згадує літописець Нестор разом із київським князем Аскольдом. Причому з «Повісті врем'яних літ» випливає, що Аскольд і Дір були не князівського, а боярського роду, що прийшли вони з півночі, з Новгорода, а в Києві опинилися, коли йшли походом на Царгород.

Проте існують і інші свідчення. У «Синопсисі», історичній праці, яка базується на літописних джерелах і свідченнях польських істориків, говориться, що поляни прийшли до Києва з південних степів, що Аскольд і Дір були нащадками полянського князя Кия (Боровський, 8). Середньовічні автори Длугош і Стрийковський, котрі користувалися літописами, що не дійшли до нас, стверджують: після смерті Аскольда й Діра від руки новгородського князя Олега князівська династія, започаткована Києм, припинила своє існування.

Таким чином, остання версія схильна розглядати Аскольда й Діра як прямих нащадків Кия. Вва<227>жається, що обидва вони — полянські князі і що Кий зі своїм родом прибув із півдня. Що Аскольд і Дір мають слов'янське, а не варязьке походження. Саме цієї версії дотримується сьогодні більшість дослідників. Вона найбільш вірогідна, бо саме на півдні України знаходимо чимало свідчень на користь цієї версії.

Античний автор Діодор Сіцілійський (ІІ ст. до н.е.), подаючи свою версію про походження скіфів, мовить, що у Скіфа, сина Зевса й напівдіви-напівзмії, було двоє синів на ім'я Пал і Нап, які, розділивши доти спільне царство, очолили племена, названі за ними палами й напами. Нащадки Пала й Напа поширили свої володіння до Фракії. Отож пали й напи жили в Європейській Скіфії (Раевский, 24–25).

Цю легенду підтверджують епіграфічні й топонімні дані. Зокрема, в Криму, стародавній Тавриці, Тавриді, фіксуються фортеці Палакій і Напит. Скіфолог Д.С.Раєвський назву фортеці Палакій схильний виводити від терміну пал із значенням «воїн». Тож назва Палакій, за ним, означає «Воїнове», «Воїнське», «Воїнь». І вважає, що саме так — Палакій — називалася пізньоскіфська столиця в Криму, розміщувана на городищі Керменчик у Сімферополі (Там же, 134–135). Засновниками цього скіфського царства, що виникло наприкінці ІІІ — на