Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Як же не вдало я потрапила! Матінка, побачивши мене всю в сльозах, одразу почала ахати, охати та голосити, і комусь люто загрожувати. Я не відразу розібрала, але, схоже, об'єктом її стогну став мій чоловік, гад і негідник, а ще жорстокий самодур і тиран.

- Матінка! Та заспокойтеся! Раян не наслідний принц, тому самодур і тиран, це точно не про нього!

- Ой, донечка та чоловіки такими теж бувають, не лише правителі, — і багатозначно подивилася на батька, що тільки-но підійшов.

Для стороннього спостерігача ця її тирада виглядала б як крик допомоги від нещасної дружини, що зазнає гонінь від того самого самодура і тирана. Але, дякую Богам, дівчатка вже пішли до гуртожитку і сторонні за нашої розмови не були присутніми. Дарія закотила очі, користуючись тим, що стоїть за спиною матінки, а батько тільки приречено зітхнув і, влучивши момент, підморгнув мені.

Раян

Безпечникам Академії вистачило мізків розвести нас зі столичними різними камерами. Команда Ярда на нас поки не наїжджає, але про всяк випадок сидимо по різних кутках і стежимо один за одним. Обернутись і регенерувати тут усім відразу не вийде. Тому беру керівництво у свої лапи, як любить брат висловлюватись.

- Ярде, давай хлопці почнуть по одному регенерувати, чого дарма час втрачати. По черзі: один твій, один мій. Скажи тільки, щоб крила не сильно розкидали, я розмірів твоїх не знаю, але якщо по діагоналі будь-який поміститься.

- Здорова думка. Ти ж тут старожил, тобі видніше! - ірже Ярд і згинається від болю.

- Ребра? - зі щирим співчуттям питаю брата Каради. Нещодавно сам постраждав і саме від нього!

- Угу. Години на дві регенерувати, останнім піду. Решті моїм по пів години вистачить.

- Добре. Запускай першого. Інші можуть поки що у частковому обороті побути. Допомагає слабо, тільки шкуру трохи підлікує, але хоч не так боляче буде.

Все входимо в частковий оборот і притискаємося до стіни. Один із команди Ярда повністю обертається і полегшено бурчить, щойно почавши регенерувати.

Побачивши нас у частковому обороті, охорона Академії занервувала, і, здається, послали по ректора. Даремно звісно. Але це не моя турбота, нехай побігають, якщо це їм так подобається.

Судячи зі швидкості, з якою з'явився Рік, він або за дверима стояв, або бігом біг, чекаючи ймовірно, що ми тут повбиваємо один одного. Але переконавшись, що все тихо і спокійно ректор спочатку сильно здивувався, а потім все-таки зацінив мою ідею. І обернувшись до столичних, гаркнув на них:

– А ви чого? Мозків бракує? Чи на окреме запрошення чекаєте? По одному починайте регенерувати час у вас є. Вам тут 5 діб усім сидіти. І, до речі, з вашим тренером я вже погодив.

- А як же гра? – Одночасно запитують чи не всі.

- Гра ж післязавтра? Два дні посидіти тут, потім відлітаєте і знову сюди, – незворушно відповідає ректор.

- Але ректор, — намагається сперечатися Ярд, — як ми без тренування?

- Не моя турбота. Не було чого луску на загривку здиблювати. А багато говоритимете — ще пару діб додам.

Я хотів було спитати, коли Карада з батьками вирушають у Дикі Землі, але вирішив промовчати. Я впевнений, що батько Ярда не пропустить змагання сина, і в дорогу сім'я, швидше за все, вирушить одразу після гри. А ми тут затримаємось ще на три доби. Прикинув, що це не так багато і зможу їх наздогнати до того, як звалюся без сил, тому вирішив не ганьбитися своїм скигленням, і не став ні про що розпитувати ректора.

Рік уважно дивиться на мене, мабуть, чекаючи все-таки питання. Але я демонстративно відвертаюсь до хлопців. На очі Деяна бачу, що його теж це цікавить. Киваю йому головою, типу це не проблема, у відповідь він тільки знизує плечима.

Ректор, трохи посміхнувшись, йде, і столичні теж, як ми, частково обертаються, а один із них повністю обертається і починає регенерувати. Здається, першим пішов капітан команди. Я особливих ушкоджень у нього взагалі не помітив. Переглядаємось із Ярдом. Він підморгує мені, показуючи, що також звернув увагу на поведінку суперників. Хороший у них лідер!

– Ставки на гру десь приймають? - з усмішкою питаю я.

- А на кого ставити будеш?

- На вас, звичайно! З таким капітаном їм далеко не відлетіти.

- Так, я помітив, — теж посміхається Ярд.

Кай

Скориставшись тим, що найближчі п'ять днів моїх «пташенят» доглядатиме служба безпеки Академії, я вирішую наслідувати пораду друга і переговорити з Лолою. Як мінімум, буде непристойно відлетіти мовчки та не відомо на який термін, нічого не пояснивши. І в черговий раз залишити кохану жінку томитися і чекати невідомо чого. Нам давно треба все прояснити.

Залишаю Ріку координати готелю, в якому я зазвичай зупиняюся, відвідуючи Лолу і відлітаю, благо тут лише дві години махати крилами. Лола живе неподалік столиці, на протилежному від Академії боці. Вирішую не летіти навпростець, над містом, а обігнути столицю. Шлях трохи довший, але бонусом йде чисте повітря та сільський краєвид. Дорогою помічаю стадо диких кабанів і спікірувавши, як зробив це принц дорогою до Академії, прихоплюю жирненького молодого кабанчика. Все ж таки з порожніми лапами заявлятися не красиво! А мій презент завжди в господарстві знадобиться.