Читати книгу - "Аутсайдер"

— Ти…

— Тихо, — сказав він, наставивши на неї палець. — Я говорю, і ти маєш мене зрозуміти.

Джинні затихла.

— І якщо він був невинний, то десь там, на волі, зараз ходить дітовбивця.

— Я це розумію, але може бути, що ти прочиняєш двері до чогось такого, що лежить далеко за межами твого розуміння. Чи мого.

— Надприродне? Ти про це? Бо в надприродне я не можу повірити. І ніколи не повірю.

— Вір, у що хочеш, — мовила дружина, обертаючись до плити, — але той чоловік тут був. Я бачила його обличчя, бачила витатуйоване на пальцях слово. «МУШУ». Він був… страхітливий. Це єдине слово, що спадає мені на думку. І через те, що ти мені не віриш, мені хочеться або плакати, або жбурнути цю сковорідку з яєчнею тобі в голову, або… я не знаю.

Ралф підійшов до неї й обійняв за талію.

— Я вірю, що ти сама в це віриш. Це правда. А ще обіцяю: якщо з цієї вечірньої зустрічі нічого не вийде, то я ще раз розгляну перспективу все облишити. Я розумію, всьому є межа. Згода?

— Мабуть, згода, принаймні наразі. Я знаю, що на тому бейсбольному матчі ти помилився. Я знаю, що ти намагаєшся загладити провину. Але що як ти помиляєшся ще більше, коли продовжуєш займатися цією справою?

— А якби то був Дерек у парку Філіс? — відказав Ралф. — Ти б усе одно хотіла, щоб я все облишив?

Запитання обурило Джинні, це був нечесний удар, але відповіді вона на нього не мала. Бо якби то був Дерек, то вона неодмінно хотіла би, щоб Ралф до краю світу гнався за людиною (чи істотою), яка це зробила. І Джинні гналася би пліч-о-пліч із ним.

— Окей. Ти переміг. Але є ще одна умова, і вона не обго­ворюється.

— Яка?

— Коли ти сьогодні ввечері поїдеш на зустріч, то візьмеш мене з собою. І не намагайся мені втюхати, що це — поліцейські справи, бо ми обоє вже знаємо, що це не так. А тепер їж свою яєчню.

  6

Джинні послала Ралфа до «Кроґеру» зі списком покупок. Що б там не побувало в них удома цієї ночі — людина, привид чи персонаж із надміру яскравого сну, — містер і місіс Андерсон все одно мали щось їсти. І десь на півдорозі до супермаркету в Ралфовій голові склалася цілісна картина. Нічого екстраординарного, бо очевидні факти вже давно лежали в нього перед носом — а точніше, перед очима, у допитній кімнаті поліцейського управління. Може, він тоді встиг допитати справжнього вбивцю Френка Пітерсона, та ще подякувати йому і відпустити? Здавалося, це неможливо, зважаючи на серйозні речдоки, що прив’язували до цього злочину Террі, проте…

Ралф пригальмував і зателефонував Юнові Сабло.

— Я сьогодні буду, не хвилюйся, — сказав Юн. — Нізащо б не пропустив новин з Огайського краєчка цього пиздецю. І я вже займаюся Гітом Голмзом. Поки інформації небагато, та на той час, як ми всі зберемося, роздобуду більше.

— Добре, але я не тому телефоную. Ти зможеш дістати кримінальне досьє Клода Болтона? Він працює викидайлом у «Прошу, джентльмени». Там на нього небагато справ, здебільшого зберігання й один-два випадки зберігання з метою продажу, провину визнано, справи закрито.

— Це той, який любить, щоб його називали співробітником служби охорони?

— Так, сер, це наш Клод.

— А що з ним?

— Розповім сьогодні ввечері, як на нього щось спливе. А поки скажу тобі лиш, що низка подій веде від Голмза до Мейтленда і від Мейтленда до Болтона. Може, я помиляюсь, та не певен.

— Ралфе, ти мене вбиваєш! Розкажи!

— Не зараз. Тільки після того, коли я сам пересвідчусь. І мені ще дещо треба. Фотокартки з татуюваннями Болтона — я майже певен, що в нього на пальцях є якісь татухи. Мав би тоді пильнувати, але сам знаєш, куди треба дивитися під час допиту, особливо якщо в хлопця по той бік столу є «послужний список».

— Дивитися треба на обличчя.

— Правильно. І тільки на обличчя. Бо коли такі хлопці, як Болтон, беруться брехати, то з тим самим успіхом можуть тримати над головою плакат із написом «Я — брехло сране».

— Гадаєш, Болтон брехав, коли розповідав, як Мейтленд зайшов до них скористатись таксофоном? Бо та таксистка підтвердила його історію.

— Тоді я так не вважав, але зараз маю більше інформації. Поглянь, будь ласка, що там у нього на пальцях. Якщо взагалі щось є.

— А ти, ese, як гадаєш — що?

— Не хочу поки нічого казати, але якщо я думаю правильно, то в досьє це має бути. І ще дещо. Перешлеш мені фото?

— З радістю. За пару хвилин.

— Дякую, Юне.

— Плануєш зв’язатися з містером Болтоном?

— Поки ні. Не хочу, щоб він думав, наче я ним цікавлюся.

— І ти справді все сьогодні ввечері поясниш?

— Поясню так, як зможу.

— А чи стане це в нагоді?

— Чесно тобі сказати? Не знаю. Є щось новеньке щодо тої речовини, яку ти знайшов на одязі й сіні в сараї?

— Поки ні. Подивимося, що я дізнаюся про Болтона.

— Дякую.

— Що зараз робитимеш?

— Скуплятимусь у крамниці.

— Сподіваюсь, ти не забув купонів на знижку, які дала тобі дружина.

Ралф усміхнувся й поглянув на перетягнутий гумовою стрічною стосик, що лежав на пасажирському сидінні.

— Наче вона дозволить мені забути, — сказав він.

  7

Він вийшов із «Кроґеру» з трьома пакунками продуктів, склав їх у багажник і зазирнув у телефон. Два повідомлення від Юна Сабло. Спершу Ралф відкрив те, у яке було вкладено фото. Поліцейський знімок, на якому Клод Болтон видавався набагато молодшим за чоловіка, якого Ралф опитував до ареш­ту Мейтленда. Вигляд у нього був обдовбаний по саму зав’язку: утуплений на кілометр погляд, подряпана шия і якийсь патьок на підборідді — чи то яєчня, чи то блювотиння. Ралф пригадав слова Болтона, що він тепер відвідує зібран­ня «Анонімних наркоманів» і вже шість років як нічого не вживає. Може, так, а може, і ні.

У другий електронний лист Юн вклав кримінальне досьє. Затримань вистачало, здебільшого за несерйозні порушення, а ще було вдосталь особливих прикмет. До таких належали шрам на спині, ще один — ліворуч під ребрами, ще — на правій скроні, плюс близько двох дюжин тату. Орел, ніж із закри­вавленим вістрям, русалка, череп зі свічками в очних западинах і багато інших, які Ралфа не цікавили. А цікавили його слова на пальцях: «НІЯК» на правиці й «МУШУ» на лівиці.

В обгорілого чоловіка біля суду були тату на пальцях, та чи «НІЯК» і «МУШУ»? Ралф заплющив очі, спробував вдивитися, але нічого не побачив. З досвіду він знав, що тату на пальцях часто трапляються в чоловіків, які відбули час за ґратами. Може, перейняли цю моду з кінофільмів. Популярністю користувались «ЛЮБО» і «ХУДО», а також «ЛАФА» і «БІДА». Ралф пригадав, що Джек Госкінз розповідав йому про маленького грабіжника зі щурячим писком, який мав на