Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Навряд чи збіг, — глухо відказав Сапір, роздивляючись слід від кола. — Його сила явно темна, а тепер ще й це.
Я прикусила губу, думаючи, що, скоріше за все, Адамас — не просто посланець когось, а напряму пов’язаний із головним джерелом темряви. Якщо він може нейтралізувати навіть вогонь Рубера однією рукою, отже, його влада не менша за нашу, а може й більша.
— Що робити? — тихо перепитала я, озираючись на Вартових. У повітрі вловлювалася тривога, та вони не заперечили. Якщо це пастка, то...
— Це, без сумнівів, пастка, — буркнув Рубер, стискаючи кулаки. — Але ми будемо готові. Він, мабуть, не знає, що ми здатні на множинне злиття — отож матимемо перевагу.
Я промовчала, відчуваючи підступний пекучий укол у серці. Перевагу?
— А хто може бути та Вона, про яку він говорив?
— Скверна? — знизав плечима Сапір. — Це було б логічно, якщо він використовує темну енергію для створення зерен, а Вона — саме уособлення чорної сутності. Тоді на їхньому полі може бути щось дуже масштабне...
— Нам треба його спинити якомога швидше, — підхопив Рубер, переводячи погляд на кожного з нас. — Бо інакше важко уявити, скільки зерен цей виродок міг уже наплодити.
Я відчула, як стискаються мої пальці, поки очима витріщалася на випалене коло, яке так і не зникало на траві.
— А може, він... хоче спрямувати Скверну на Землю? — озвався Емер, ступивши ближче до мене. — Там ніхто її не зупинить, бо немає ані Вартових, ані людей, які знають, як протистояти цьому... Поле знаходиться ж прямо перед завісою світів.
На ці слова мені здалося, що землю вибило з-під ніг: Адамас може влаштувати справжню катастрофу. І якщо там з’являться зерна — ніхто, крім мене, не зможе хоч якось втрутитись. У тілі почалося тремтіння, а Рубер тихо вилаявся:
— Чорт... От же ж гівнюк. Усе виглядає саме так. Він планує переломити кордон між світом Ерде й Землею, прямо там, де колись Скверна підступала найсильніше! Він хоче закінчити те, що вона не змогла зробити минулого разу.
— Цього не можна дозволити, — вирвалося у мене. — Адже на Землі... я буду фактично безсилою. Ми не можемо використовувати там енергію, що дає Ерде...
Запала приглушена тиша. У повітрі висіла напруга, ніби перед бурею. Я вже бачила, як уява малювала картини чорних зерен, що розповзаються по моєму старому дому, заражаючи мільйони невинних людей, які й гадки не мали, що таке Скверна...
— Якщо така загроза справді є, — підсумував Топаз, потерши підборіддя, — треба прийняти його запрошення. Зробити все, щоб зупинити їх там, на полі мертвих квітів та не дозволити пробитися за межу.
— Тоді збираємося, — зітхнув Рубер, поглянувши на мене: йому явно не хотілося ставити мене під ризик, але теж розумів всю важливість заяв Адамаса, той явно просто так не з’являється. — Діятимемо обережно. Жодних необміркованих атак, поки не розберемося, хто вони такі та як ми можемо з ними боротися.
— Гаразд, — я кивнула, розпрямляючи плечі. — Щоб не трапилося, ми не дамо Скверні пройти далі кордону. Нізащо.
Обмінявшись короткими поглядами, ми розвернулися від випаленого кола й рушили в напрямку маєтку. Якщо Адамас задумав зламати міжсвітовий бар’єр, а Вона — це сама темрява, готова вдарити по двох світах водночас.
Усередині я знову почула відгомін голосу Величних: Ціна спільного злиття — повільна смерть. Прикусила губу, відганяючи страх, бо наразі не збиралася робити множинне злиття понад дозволений ліміт. Але якщо ситуація стане безвихідною — чи зможу я порушити правила, аби врятувати наші світи?
“Хоча б зупинимо Скверну... якою б не була ціна”, — із цією думкою пройшла останні кроки галявиною, слідом за Вартовими. Я буду благати Величних їм не шкодити , адже сама підштовхувала їх до цього та просила про злиття.
Чекала битви з нею, але вона прийшла швидше, ніж мені того хотілося. Адже після цього, Ерде більше не потребуватиме мене і відправить назад у місце, котре я вже не хотіла називати домом, адже знайшла його тут, поряд з ними.
І це означало одне, що цей день був у нас останнім...
Останнім, коли я відчуваю їх тепло поряд.
Останнім, коли я чую їхні голоси та бачу ці сповнені віри в мене очі.
Останнім, коли я належу їм, а вони мені.
Страшно...
До темноти в очах примружуюся від однієї думки... боюся їх втратити. Через свою необачність та недосвідченість, швидкі та імпульсивні рішення. Та почуття.
Але я йду вперед. Бо якщо ціна перемоги — моє розбите серце, я сплачу її без вагань.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.