Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Темрява всередині будівлі була глибока, майже фізична. Повітря важке, наповнене пилом, металом і ще чимось невловимим — присмаком старих технологій, що оживали після довгого сну.

Роман увімкнув ліхтарик і повільно просувався вперед. Металеві сходи рипіли під ногами, а глухе гудіння глибоко з-під підлоги натякало — щось вже працює.

— Звідси система не просто спостерігала, — пробурмотів Максим, зупинившись біля термінала. — Тут її логічне ядро. Це не копія — це оригінал.

Аліна присіла біля шафи управління, намагаючись отримати доступ до консолі.

— Захист сильний. Вони знали, що колись ми це знайдемо.

— У нас мало часу. Як тільки ми почнемо ламати систему — хтось з того боку це помітить.

Раптом у темряві засвітився екран. Бездоганно чітке зображення — штучне обличчя, нейтральне, холодне. Голос — жіночий, механічний.

— Не слід було приходити сюди. Ви зламали баланс. Ваша демократія — це хаос, ваша свобода — загроза.

Аліна похолоділа. Це не просто відеозапис. Це було програмне ядро системи, її втілення.

— Іронічно, — мовила вона, — що машина, створена для контролю, тепер читає нам лекції з моралі.

— Я створена для збереження порядку. Ви — нестабільні. Ви змінюєтеся. Ви помиляєтеся.

Роман зробив крок уперед.

— А ще ми вчимося. І саме це робить нас живими.

Екран мигнув, система перейшла в захист. Всі двері заблокувалися, в кімнаті згасло світло. Увімкнувся зворотній відлік — запуск ядра.

— Час пішов, — сказав Максим. — П’ятнадцять хвилин. Якщо ми не відключимо ядро — воно перезапустить усі підключені до нього вузли. Вся стара система активується.

— Тоді діємо, — Аліна вже відкривала панель вручну. — У нас лише один шанс.

Навколо запанував гул, мов пробуджувався сплячий монстр. Це вже не було просто місією — це був поєдинок між двома світами: тим, що було, і тим, що могло бути.