Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Сигнал прийшов опівночі. Зафіксовано підозрілу активність на одному з державних серверів, який вважали «очищеним». Максим увірвався до кімнати Романа з планшетом у руках, обличчя бліде.

— У нас проблема. Хтось активував резервне ядро системи. І воно не в Києві. Це віддалений центр у Житомирі, про який навіть у документах не було згадок.

Роман схопив куртку.

— Скільки в нас часу?

— Години дві, можливо менше. Якщо вони знову зможуть запустити контроль — усі наші зусилля можуть бути знищені. Вони підчистять сліди, замінять ключові обличчя і повернуть усе, як було.

Вже за двадцять хвилин машина мчала трасою. У салоні — Роман, Аліна, Максим і ще двоє з перевіреної групи. Всі мовчали. У темряві дороги було щось тривожне, мов сама ніч знала — цього разу може бути пізно.

— Як вони це приховали? — прошепотіла Аліна. — Ми перевірили всі об'єкти.

— Вони працювали на крок уперед, — відповів Максим. — Це була їхня страховка. Якщо ми вирішимо систему — вони просто запустять резерв.

— Але чому зараз?

Роман зітхнув.

— Бо ми змусили їх боятися. Вони не звикли втрачати контроль. Тепер діють поспіхом.

На під’їзді до об’єкта зник зв’язок. Навіть супутниковий інтернет замовк. Це було не просто резервне ядро — це була остання цитадель старої тіні.

Будівля виглядала як закинутий склад на околиці міста. Але енергетичні пульсації зчитувалися приладами навіть на відстані. Щось всередині працювало на повну потужність.

— Ми маємо менше години, — сказав Максим, перевіряючи прилади. — Якщо вони запустять перезапуск — не встигнемо зупинити.

— Тоді діємо швидко, — Роман перевів погляд на Аліну. — Разом?

— Завжди.

Вони увійшли в темряву, не знаючи, що саме чекає всередині. Але відчували — це вже не просто фінальна битва за контроль. Це була спроба минулого повернутися.