Читати книгу - "Розстрільний календар"

тому все було не так: надрукований зшиток з енциклопедичними довідками про двадцятьох політв’язнів з їхніми листами, статтями, зверненнями, художніми творами, навіть живописом тихо передавали з рук в руки у межах Радянського Союзу. Коли вдалось вивезти книжку за кордон, вона «вибухнула». «Лихо з розуму» переклали англійською та французькою і читали в усьому світі.

«Жодна українська публікація і жодна українська справа не здобула у Західному світі, в Америці й Канаді, такого колосального розголосу, як «Лихо з розуму» англійською мовою. У нас є сотні вирізок з преси англійською, французькою, іспанською, німецькою мовами, які писали про Чорновола і про “Лихо з розуму”», — згадував Осип Зінкевич.

«Голос Америки», «Свобода», CBS/Канада та італійське радіо зачитували уривки з книжки, про В’ячеслава Чорновола писали Тhe Washington Post, The New York Times, Daily News та низка інших світових видань.

За таке у СРСР доводилось платити. В’ячеслав Чорновіл за ляпас владі (ще й напередодні 20-ї річниці підписання Загальної декларації прав людини) провів три роки у таборах. Суд над ним був відкритим: на процесі були присутні Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Алла Горська та інші.

У таборі Чорновіл продовжував писати статті, які, звісно ж, вилучали. На знак протесту він 48 днів голодував. Звільнений у лютому 1969 року за амністією.

У 1975 році В’ячеслав Чорновіл отримав престижну Міжнародну журналістську премію імені Ніколаса Томаліна. У незалежній Україні у 1996 році за збірники «Правосуддя чи рецидиви терору», «Лихо з розуму», книжку «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи у газетах та журналах України і світу В’ячеслав Чорновіл був відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка.

Джерела

Чорновіл В’ячеслав. Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»). — Париж, 1967. Режим доступу: https://goo.gl/­2fNaXX

Деревінський Василь. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика. — Тернопіль : Джура, 2011 .

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Клочко Роман. В’ячеслав Чорновіл. Той, хто розбудив Україну. Режим доступу: https://goo.gl/Bn3K4D

Кіпіані Вахтанг. «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика» // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2013. — 10 січня. Режим доступу: https://goo.gl/iu0wWV

Чорновіл В’ячеслав (1937—1999): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/JhzPK9

3 серпня 1957 року заарештований організатор Демократичного гуртка Євген Дониченко

Демократичний гурток, заснований трохи більше ніж за рік перед арештом Євгена, мав стати основою для нової Демократичної партії і змінити режим.

Десять членів гуртка виробляли та поширювали у Донецьку листівки з гаслами «Сталін — ворог народу», «Дайте свободу політ­в’язням» тощо. У грудні вони розповсюдили листівки на річницю розстрілу поета Дмитра Фальківського, реабілітованого того року.

Євген Дониченко розсилав листи діячам культури з проханням не «лакувати» дійсність, а захищати народ.

Під час обшуку вилучили виготовлені листівки, листи дядька з Воркути, «партійний архів», саморобні патрони. У вилучених зошитах були нотатки, чорновики статей, виписки з книжок про насильницьку колективізацію. Було знайдено три саморобні брошури зі статтями «Маніфест Демократичної партії», «Декларація прав трудящих», «Демократичне вчення нашої партії», «Що таке демократія», «Правила конспірації і революційного підпілля», «Завдання опозиції», «Статут і Програма гуртка», «Проекти з’їздів партії» та ін.

Донецький суд засудив Євгена на 8 років мордовських таборів та 5 років обмеження у правах. У засланні хлопець познайомився з іншими «рецидивістами» — Йосифом Сліпим, Олексою Тихим, Сергієм Бабичем... За порушення режиму двічі потрапляв до штрафного ізолятору (ШІЗО), але активної участі в табірних акціях не брав.

У 1964 році його термін був скорочений до фактично відбутого.

Джерела

Рапп Ірина. Дониченко Євген Григорович / Переклад Василя Овсієнка // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/obPXLC

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

4 серпня 1988 року прокуратура обшукала помешкання правника Івана Макара

У червні 1988 року Іван Макар, Стефанія Шабатура, брати Горині, В’ячеслав Чорновіл та інші зібрались у Львові біля пам’ятника Іванові Франкові для обговорення питання про створення Товариства української мови. Зустріч переросла у стихійний мітинг. На наступні зустрічі поговорити про потреби України вийшло вже кілька тисяч...

20 червня активісти обговорювали із владою національну символіку та створення Демократичного фронту сприяння перебудові. Дискусія набула всеукраїнського розголосу.

Ключова подія сталась 7 липня. Головуючий на мітингу Іван Макар розповідав людям про важливість спорудження пам’ятників борцям за незалежність України «і тим, кого називають бандерівцями». Ця фраза стала одним з головних доказів у сфабрикованій згодом справі.

Макара затримали і звинуватили у «поширенні неправдивих чуток» та «порушенні громадського порядку». Підписати покаянну заяву він відмовився. Арештант голодував 36 діб. Тим часом люди вимагали його звільнення і масово протестували. Створений комітет захисту Івана Макара очолив Богдан Горинь.

Народ переміг. У листопаді Івана Макара було звільнено, справу закрито. Він вступив до Української Гельсінської спілки і продовжив боротьбу.

У 2014—2015 роках колишній дисидент воював у складі батальйону «Айдар» на сході України.

Джерела

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Кіпіані Вахтанг. Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 25 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/ 9ETB5c

Мельник Ігор. Перший мітинґ у Львові. Спогади очевидця. Режим доступу: https://goo.gl/g6ZKQa

Овсієнко Василь. Макар Іван Іванович // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 10 липня. Режим доступу: https://goo.gl/3SOLia

5 серпня 1937 року заарештована письменниця Люціана Піонтек

До того як у архіві було знайдено архівно-слідчу справу Люціани Піонтек, всі вважали, що її розстріляли разом з чоловіком — головою Спілки письменників та більшовиком Іваном Куликом — 10 жовтня 1937 року.

Німкеню за походженням та комуністку за переконанням заарештували 5 серпня 1937 року, за тиждень після арешту чоловіка. Її підозрювали у співпраці