Читати книгу - "Розстрільний календар"

19 серпня 1937 року Люціана «зізналася»: «До шпигунської роботи на користь англійців я була залучена 1926 р. моїм колишнім чоловіком Куликом І. Ю. під час нашого спільного перебування в Канаді, де Кулик на перших порах був радником повпредства СРСР в Канаді з українських справ, а останнім часом виконував обов’язки торгпреда і повпреда...» Усі свідчення записано слідчим, інших документів, які підтверджували б правдивість слів жінки, немає.

У слідчій справі Люціани Піонтек, як і в справі Івана Кулика, відсутній вирок закритого судового засідання. Натомість є довідка про вирок «вищої категорії». Люціану Піонтек розстріляли 25 вересня 1937 року.

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nEP2kp

Цимбал Ярина. Циркачка, дворянка і комуністка: три еротичні поетеси 20-х років // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2016. — 11 березня. Режим доступу: https://goo.gl/eH1KG9

— Фашист! — скрикнув Юрій, коли міліціонер крутив йому руки.

— Я фашист? — закричав той, прив’язуючи потерпілого до нарів.

— Та ще й дурний фашист! — не зупинявся Литвин.

Удар в обличчя.

— Ти дурень у квадраті! — Удар по голові.

— Дурень у кубі! — Удар у живіт60.

19 червня 1979 року Юрій Литвин з друзями взяв вина і пішов на річку Стугну святкувати день народження сина. Раптово до компанії під’їхала міліцейська машина з п’ятьма особами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліґанов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Коли дізнались, що Литвин — це той самий дисидент, схопили, заштовхали до машини і повезли у відділок. Там били, роздягали для обшуку, прив’язували до нар, катували. Коли Юрій знепритомнів, його лишили в спокої. На ранок випустили, здерши 15 рублів штрафу.

За місяць Юрія Литвина арештували за... бійку з п’ятьма правохоронцями! Мати на суді звернулась до «потерпілих»: «Мій син добрий: він простив би вам. Але люди вам не простять».

Справжньою причиною арешту став не опір свавіллю осіб в погонах, а розповідь про побиття у відділку, яку майже одразу після інциденту транслювали на Радіо Свобода.

17 грудня 1979 року суддя А. А. Васильєва оголосила вирок. Адвокатом Литвина був відомий нині політик Віктор Медведчук.

Юрій Литвин в останньому слові сказав: «Провокація, вчинена проти мене, — це свідомий злочин, здійснений органами т. зв. радянської влади не лише проти мене як особи, як літератора, як члена Української Громадської Групи «Гельсінкі», але й проти всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи і гуманізму».

З травня 1982 року Юрій Литвин відбував покарання у таборах суворого режиму (у селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області). 24 серпня 1984 року його знайшли в камері з розрізаним животом. 5 вересня 1984 року Юрій Литвин помер у лікарні міста Чусове Пермської області.

Литвин Юрій Тимонович: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/QyriLo

Овсієнко Василь. Любов. Добро. Свобода (Юрій Литвин) // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2005. — 19 липня. Режим доступу: https://goo.gl/7Swq4i

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

У 1973 році радянська влада заборонила українцям святкувати ювілей Шевченка у Львові. За кілька днів місто було обклеєне листівками з протестом проти свавілля. Згодом за це арештували кілька десятків студентів, в тому числі Зоряна Попадюка. Його та Яромира Микитка засудили відповідно до 7 та 5 років таборів, інших виключили з університетів та відправили до армії.

Зоряна Попадюка тримали у таборах суворого режиму ЖХ-385/19 та 17-а в Мордовії. Він брав участь у табірних акціях протесту, за що не раз потрапляв до одиночної камери. Після переведення до Володимирської в’язниці захворів і вже хворим повернувся до табору.

У 1982 році в Казахстані був знову заарештований за «антирадянську агітацію» і засуджений до 10 років ув’язнення.

Гуцул Євген. Зорян Попадюк. Дисидент серед дисидентів. Режим доступу: https://goo.gl/PSb0dq

Забілий Руслан. Як КДБ «перевиховував» колишніх повстанців // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 29 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/cg63Q8

Зорян Попадюк ще школярем очолив «Український національно-визвольний фронт», — «Історична правда». Режим доступу: https://goo.gl/Zo30Ra

Кіпіані Вахтанг. Тарас Чорновіл: «Планка моїм батьком була поставлена настільки високо, що це зашкодило» // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2010. — 8 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/zPebZe

Овсієнко Василь. Попадюк Зорян Володимирович. Інтерв`ю з Зоряном Попадюком 27—28 і 30 січня 2000 р. в Самборі // Дисидентський рух в Україні: Віртуальний музей. — 2007. — 21 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/bzJhPt

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Хейфец Михаил. Зорян Попадюк — диссидент без страха и упрека // Сахаровский центр. Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/T6d8GC

Причиною арешту став вінок, покладений до пам’ятника Олексі Довбушу в Печеніжині. З нагоди річниці загибелі ватажка опришків на синьо-жовтій стрічці були вигравіювані назва організації — Спілка української молоді Галичини — та її печатка. Майстер, який виконував замовлення, доніс у КДБ.

Дмитра Демидіва шантажували статтею 56 — «зрада Батьківщини» (смертна кара або 10—15 років позбавлення волі і до 5 років заслання). Суд, який тривав близько тижня, звинуватив Дмитра в «антирадянській агітації» і присудив 5 років таборів суворого режиму.

Дмитро Демидів не був взірцевим в’язнем: він оголошував голодування на захист Ігоря Калинця, брав участь у табірному русі опору, передавав на волю цінну інформацію, писав тонни листів і заяв до керівництва таборів і країни, протестував проти жахливих умов утримання.

1978 року його звільнили під адміністративний нагляд.