Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Віторе? - зупинилася вона за кілька кроків від нас. - Віторе, це справді ти?

— Доброго дня, Аурі, — привітався граф, а на обличчі цієї леді засяяла білосніжна, широка посмішка. Вона підійшла ближче, я присіла в кніксені, але мене навряд чи помітили. Я не хотіла підслуховувати і мішатись під ногами при цих розмовах, тому непомітно відійшла назад.

Аурі, як назвав цю леді граф, здається була щиро бачити його. Вона нахилилася і поцілувала чоловіка в щоку, водночас накривши його руку своєю. Я дивилася з-під напівопущених вій, як граф підносить до губ витончену ручку цієї леді і довго притискається губами до неї.

— О, боги, Віторе, чому ти не давав нічого про себе знати? Ерманія вже розповідає всім, що ти однією ногою у могилі, уявляєш? У нас уже всі вважали тебе божевільним та небезпечним. Як ти міг ховати від мене всю правду?

— Ти ж знаєш мою колишню дружину, - посміхнувся граф. - Але я справді був серйозно хворий і хворію досі. Я не хотів, щоб мене бачили в такому стані.

— Віторе, ти завдаєш мені біль своїми словами. Як ти міг засумніватись у моїх почуттях до тебе? Після того, що між нами було?

Мені чомусь стало так погано... Якийсь дивний холод, порожнеча утворилися в душі. Хотілося провалитися крізь землю... забути, не чути це!

Я вже майже нічого не чула. В голові зашуміло, мені стало несподівано холодно, а потім і зовсім підступила нудота. Боги, ну і дурепа же я!

Я насилу взяла себе в руки, і коли леді Аурі пішла, я намагалася виглядати, ніби нічого не бачила, нічого не чула. Я ж лише реса, служниця! Це зовсім не моя справа...

— Даріє, з тобою все гаразд? - тільки зараз я помітила, що граф свердлить мене своїм поглядом.

— Так, мілорде...

— Тоді чому ти порушила мій наказ?

— Е... що, мілорде?

— Я не давав тобі дозволу відходити від мене. Наступного разу поставлю тебе в незручне становище, коли при всіх звернуся до тебе.

І він сміє так гніватися на мене?

— Ваша Світлість, здається з нас двох забуваєтесь саме Ви. Я не знаю, яку мету Ви переслідуєте, але я чудово знаю своє місце. Цьому мене кілька років навчали у притулку. І виглядати... неосвіченою та невихованою я зовсім не маю бажання.

Я думала, що граф обов'язково відповість мені, але він промовчав. Мені навіть здалося, що він тихенько вибрався. Він різко рушив з місця, а я пішла... за ним. Вже увійшовши до великого коридору з кількома красивими, різьбленими дверима, ми з графом побачили, як з одних з цих дверей вийшла його колишня дружина.

Ерманія не відразу помітила графа, але коли все ж таки побачила, зупинилася і удостоїла його якимось дивним поглядом. Чи то зарозумілість, чи то гордість, чи то... графиня де Лівон щось уже замислиле нове проти графа.

— Ваша Світлість, граф де Лівон, Його Величність уже чекає на Вас, — зустрів нас секретар короля. Високий чоловік, близько п'ятдесяти років, приємної зовнішності, швидко кинув на мене погляд і додав: - Вас одного, Ваша Світлість.

— Вона йде зі мною, - жорстко відповів граф і навіть не повернувся до мене.

Ми обговорювали з графом це питання, і я розуміла його бажання, щоб я була при зустрічі з королем, тому що я мала стежити за станом графа і в разі чого бути напоготові. І тоді була не проти. Але зараз я справді почала розуміти своє місце. Місце служниці, місце реси. І так, зараз я навряд чи уявляла, як буду присутньою при зустрічі графа з королем. Навряд чи, Його Величність схвалить поведінку мілорда.

Нас попросили почекати у приймальні, поки секретар доповість королю про наш прихід. Граф не розмовляв зі мною. Образився, чи що?

— Мілорде, - звернулася я до нього і підійшла ближче, помітивши слід від помади леді Аурі, - дозвольте я...

Я торкнулася хусткою до щоки графа і... ми обидва завмерли, дивлячись один одному в очі. Я не могла відвести очі перша, чоловік наче гіпнотизував мене. Спочатку він пильно дивився мені в очі, а потім дивним поглядом блукав по моєму обличчю.

І ось в одну мить, він відвів погляд від мого обличчя, ніби... йому стало гидко. Я швидко витерла слід і відсторонилася.

Нас провели до кабінету Його Величності. Я зненацька занервувала, адже я вперше в житті побачу короля. Зберися, Даріє!

Я знову відчула тепло навколо себе і зиркнула на чоловіка. На жаль, я стояла за ним і не бачила його обличчя. Якщо я йому гидка, то навіщо він... використовує магію навколо мене? Чи... це не його магія?

Оздоблення кабінету Його Величності було досить суворим, але в кожній деталі відчувалася королівська розкіш. Король вийшов до нас із суміжної кімнати.

Його Величності було сорок три роки. Я бачила його портрети раніше, і мені здавався він набагато старшим. У його погляді відчувалися і влада, і сила, і навіть магія. Так, від нього віяло магією. Пригнічуюча, груба, важка. Я навіть відчула якийсь тягар у всьому тілі, ніби мене насильно схиляли до підлоги. Напевно, такого мага справді складно вбити. А точніше - просто неможливо, адже тебе роздавлять одним подихом, ти не встигнеш навіть через поріг переступити. І в той момент, коли я все більше відчувала переважну силу Його Величності, я сильніше відчувала і тепло довкола себе.