Читати книгу - "Війна з Росією"

руках. Чисельність військових Альянсу значно перевищує кількість російських військовослужбовців, у нас також більше техніки та інших необхідних ресурсів, ніж у росіян. Разом ми повинні вселяти у ворога страх, і ніхто не зможе нас зупинити. Ми маємо зібрати волю в кулак, щоб не тільки звільнити наших прибалтійських братів, а й захистити свободу, демократію і верховенство закону, які всі ми цінуємо понад усе... Інакше й бути не може. Ви ж не хочете також стати жертвою Росії? Яка країна наступною проситиме в Ради допомоги? За першої ж забаганки російського президента його військові негайно розпочнуть окупацію будь-якої держави... Досить ілюзій, ми маємо рухатися вперед, реально оцінюючи ситуацію, що склалася.

Мак-Кінлі звернув увагу на те, як Костілек вміло привернув увагу присутніх. І він мав рацію: бо просити позику в росіян або у міжнародного ринку облігацій — то одне, а пообіцяти росіянам на знак вдячності за цей кредит дозвіл на використання свого порту для потреб російського військово-морського флоту або авіабази, де вони розмістять винищувачі, — то вже геть інше. Та навіть греки розуміли, що незалежність їхньої країни стала можливою лише тому, що це була держава із розвиненою демократією. Той, хто читає газети або дивиться телевізор, не міг не помітити, що справжня демократія — страшний ворог для президента Росії.

Костілек закінчив свою промову чітким закликом до дій:

— Я скажу прямо. НАТО погодилося на застосування статті 5, тож ми зараз перебуваємо у стані війни з Росією. Я хочу, щоб Північноатлантична ради дійшла консенсусу, визнавши, що нашою метою є звільнення Естонії, Латвії та Литви і що ви, держави-члени НАТО, допоможете нам своїми арміями досягти цього. Ми повинні бути готовими кинути всі сили на боротьбу за звільнення країн Балтії.

Він зробив паузу, щоб дати час присутнім осмислити сказане ним, а потім надав слово послу Сполучених Штатів Америки.

— Дякую, пане Генеральний секретарю. Я маю чітку інструкцію передати слова президента Сполучених Штатів Америки всім країнам, що входять до складу НАТО: США не відмовляться від своїх обов’язків щодо колективної безпеки. Держави-члени НАТО можуть бути впевнені, що США готові черговий раз у скрутну хвилину прийти на допомогу Європі. Наразі ми вже відправили туди значне підкріплення. Президент вважає, що НАТО зробить все можливе, аби видворити Росію з прибалтійських країн. Америка очолить війська та забезпечить їх усім необхідним для перемоги. Наш президент просить держави НАТО виконувати свої обов’язки, прописані у статті 5, і об’єднатися, щоб дати рішучу відсіч агресору. — посол зробив паузу, а тоді продовжив: — Та якщо виникне така потреба, ми можемо діяти й самостійно.

Наступною взяла слово посол Великої Британії — леді Флора Монтроуз. У характерній дипломатичній формі вона чітко та лаконічно озвучила позицію керівництва своєї країни.

— Балтійські союзники Великої Британії піддалися нападу і були окуповані. Королівський флот зазнав втрат внаслідок нічим не спровокованих атак. Затонули два кораблі військово-морського флоту її Величності — «Королева Єлизавета» і «Падстоу». Загинули сотні наших моряків, морських піхотинців та солдатів інших родів військ. Велика Британія не буде стояти осторонь і мовчки спостерігати за тим, як триває ця безкарна жорстока агресія. Ми вважаємо, що країна перебуває у стані війни з Росією. Разом зі Сполученими Штатами і, як ми сподіваємося, іншими державами-членами НАТО Велика Британія зробить усе можливе, щоб відновити мир і закон у регіоні Балтійського моря.

Посли здивовано загомоніли. Ось, нарешті, Велика Британія зробила крок уперед і взяла на себе провідну роль у НАТО, що було приємною новиною, особливо якщо порівняти цей виступ із поведінкою країни на міжнародній арені в останні роки.

Посол Німеччини, міцний і суворий чоловік, перехопив погляд генерального секретаря і теж узяв слово.

— Пане Генеральний секретарю, шановні колеги! Історія Німеччини дає нам унікальну можливість оцінити наслідки неспровокованої агресії з боку диктатора, який не бажає узгоджувати свої дії з демократичними інститутами своєї держави. Події, що зараз відбуваються у країнах Балтії, нічим не відрізняються від тих, що спостерігалися під час завоювань нацистською Німеччиною більшої частини Європи в роки Другої світової війни. Усім вам відомо, що тягар жорстокого минулого продовжує тиснути на Німеччину. Саме звідси й походить наше небажання брати участь у деяких міжнародних місіях, що передбачають застосування сили. Та мені дуже важко підібрати слова, щоб висловити наше обурення і гнів, які відчула країна після потоплення «Екернфьорде» і загибелі більшості його екіпажу. Цей трагічний факт, напади на наших балтійських друзів, напади на кораблі та солдатів США і Великої Британії повністю змінили ставлення Німеччини до необхідності застосування сили. Бундестаг, Конституційний суд і німецьке населення переважною більшістю проголосували за те, щоб зробити все можливе, аби викинути Росію з Балтії. Німеччина гарантує свою активну участь у воєнному виступі проти агресора і сподівається, що наші колеги по НАТО нас у цьому бажанні підтримають. Однак ми готові виступити і без підтримки союзників, якщо така потреба виникне.

Мак-Кінлі раптом усвідомив, що зараз на його очах вершиться історія. Німеччина, впродовж тривалого часу найбільш мирна держава серед усіх країн-членів НАТО, сьогодні санкціонує використання військової сили. Як і більшість його колег зі старшого офіцерського складу, Мак-Кінлі дуже поважав професіоналізм німецьких командирів і штабних офіцерів та високу якість їхньої військової техніки. Але після постійних відмов Німеччини від будь-яких колективних військових дій він було зневірився в цій країні. Однак тепер ситуація змінилась. На схід знову вирушать танки з чорними хрестами. Та цього разу в ім’я свободи, а не заради окупації.

— Це саме те, що ми хотіли почути, — шепнув Мак-Кінлі адміралу Говарду, який сидів поряд із ним. Потім він написав записку і передав її німецькому раднику, командиру німецького військово-морського флоту Вольфгангу Кречмеру, одному з трьох військових радників, які нещодавно обійняли свої посади та контролювали величезний спектр питань заступника Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі.

Кречмер прочитав записку, кивнув і вийшов з кімнати, щоб зателефонувати начальникам штабів оборони Німеччини та Великої Британії.

Мак-Кінлі слухав, як більшість послів підтверджують прихильність своїх країн і погоджуються взяти участь у бойових діях, що знадобляться для визволення балтійських країн. Лише Угорщина та Греція продовжували відмовчуватися, не обіцяючи підтримки, але й не відмовляючись від неї, що також було доволі важливо. На цій піднесеній ноті генеральний секретар узяв заключне слово й підбив підсумки зустрічі.

— Шановні посли країн-членів НАТО, я вітаю вас з ухвалою цього, безумовно, правильного рішення. Я радий, що ми підтримали згоду на вживання всіх необхідних заходів для звільнення країн Балтії.