Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Вони що? – сміється дівчина. – Ліві, таке могла статися тільки з тобою. То Алекс з нею не зустрічався, а попросив сходити з ним на побачення аби ти приревнувала. Ну як малі діти. Коли ви вже перестанете грати в ці ігри.

- Нат, ми друзі. На цьому все.

- Побачимо, Ліві. Побачимо.

Перша половина уроків проходить надто спокійно. Ми ледь не засинаємо на уроці. Прийшовши в кафе, ми замовляємо міцну каву.

Нейт приносить каву та вже не намагається запросити Наталі на побачення.

- Що з ним сталося? А як же запросити на побачення?

- Я йому стаю не цікавою, - дівчина помішує кубик цукру у каві. – Ми ж випускаємося через два місяці. Нові жертви підростають.

Ми з подругою сміємося. Наталі відволікається на телефонний дзвінок.

- Так. Я вільна. Добре, ми приїдемо.

- Що таке? – цікавлюся я.

- Телефонував Макс. Після занять він з Алексом чекає нас в кафе в центрі міста.

- І чого він телефонує тобі, а не мені?

- Не знаю, - потискає плечима подруга.

Друга половина уроків пройшла так само як і перша, а останній урок у містера Брукса мене добив. Тож під кінець дня я вже не могла стримати позіхань.

Гучний звук дзвоника виводить мене з дрімоти.

- Нарешті, я думала це не закінчиться, - буркає Нат.

- Я ледь не заснула, - ще раз смачно позіхаю.

- А Фін зі Стівом заснули, - дівчина вказує на останні парти, де хлопці солодко сплять на столах.

- Одразу їдемо в кафе?

- Так. Макс написав, що вони вже чекають.

Майже підстрибуючи, вибігаємо зі школи. Сонячний день додає бадьорості. Закидаю сумку та зошити з завданням на заднє сидіння.

Наталі стрибає до машини та ми стрімко виїжджаємо з парковки школи. Весняний вітерець додає сил.

Макс обрав кафе в парку. Проходимо в середину, дизайн інтер’єру витриманий в блакитно-бежевих тонах, масивні дерев’яні столи та м’які меблі з купою подушок.

Недалеко від бару за столиком сидять Макс з Алексом.

Наталі випереджує мене та сідає біля Макса, мені залишається місце біле Алекса. Сідаю біля хлопця і кидаю на подругу примружений погляд, вона лиш невинно кліпає віями.

- З яких пір ти мені не дзвониш? – питливо дивлюся га брата.

- Сестричко, не ревнуй. Захотів подзвонити Наталі, нічого такого.

- Тож захотів подзвонити, - посміхаюся я, Наталі ховає посмішку у меню перед собою.

- Так, захотів. Як у школі ?

- Сьогодні дуже нудно, ми ледь не заснули. На наступному практичному у Брукса Ліві не позаздриш.

- Чого це? – не розумію я.

- Бо ти найширше позіхала. Побила всі рекорди.

- Фін та Стів взагалі спали на задніх партах, - обурююся я.

- А невдоволені погляди Брукс кидав тільки на тебе.

- Він взагалі мене недолюблює. Я йому як кістка поперек горла.

- Це викладач з хімії? - цікавиться Алекс.

- Так. На його завдання я витрачаю найбільше часу. При тому що моя майбутня професія з хімією взагалі не пов’язана.

Вивчаю меню. Риба, дуже багато риби.

- Тут найсмачніший стейк з сьомги, - пояснює брат.

- Тоді я спробую, - посміхається Наталі.

Ми з Алексом підтримуємо її.

Алекс жестом підзиває офіціантку. Дівчинка швидко крокує до нас, поправляючи волосся. Ґудзики її блузки розстібнуті до грудей.

- Готові вже замовити? – солодким голосом запитує брюнетка, тримаючи блокнот напоготові.

- Чотири порції стейка сьомги на грилі, мені воду з лимоном., - замовляє Алекс.

- Мені полуничний мохіто безалкогольний, - посміхається подруга.

- Холодний зелений чай, - замовляє брат.

Але офіціантка дивиться лише на Алекса, кокетливо посміхаючись.

- Ластівко, ти що будеш пити? – Алекс торкається моєї руки, відволікаючи мене від цієї особи.

- Теж воду з лимоном.

- Добре, очікуйте ваше замовлення.

Дівчина ще раз посміхається та йде до іншого столика.

- А вона на тебе запала, - говорить Макс до Алекса.

- О так. Навіть блузку розстібнула, - весело коментує подруга.

- Було би що показувати, - кажу собі під носа.

- Ліві, ти не в настрої? – посміхається подруга.

- Ну, вона ж дійсно пласка як дошка.

Макс голосно регоче.

- Вперше чую як моя сестричка невтішно висловлюється про іншу дівчину.