Читати книгу - "Королева місяця та сонця, Дроянда"

Ніч була тиха, але в середині нього все вирувало. Він не очікував, що Дроянда напише йому, але коли побачив її повідомлення, не міг залишити її саму. Щось у її словах змусило його серце стиснутися.

"Будь ласка, залишся зі мною, поки я не засну. Мені так страшно."

Він не став писати нічого зайвого, просто відповів:

"Я зараз йду до тебе."

Він тихо пробрався до її кімнати, відкрив двері й побачив її. Вона сиділа на ліжку, обіймаючи себе за плечі, ніби намагаючись захиститися від невидимого холоду.

— Ти не одна, — сказав він, сідаючи поруч.

Вона підняла на нього очі, повні вдячності й втоми.

— Дякую...

Нортон відчув, як щось тепле розливається в його грудях. Він не знав, що саме вона пережила в цій кімнаті з дзеркалом, але бачив, що це її змінило. Дроянда більше не здавалася такою безтурботною, як завжди.

Він залишився поруч, дозволяючи їй відчувати його присутність. В якийсь момент вона поклала голову на його плече, і Нортон відчув, як її подих став рівнішим.

"Вона засинає..."

Його очі поступово почали злипатися.

Спершу він намагався триматися, але теплий запах її волосся, відчуття її спокійного дихання й загальна втома взяли своє.

Коли він прокинувся, світло вже пробивалося крізь фіранки. Дроянда все ще спала, її рука м'яко лежала на його грудях. Він обережно прибрав її, щоб не розбудити.

Тихо встав, потягнувся і вийшов у коридор. Там він зустрів Агафію, яка усміхнулася й мовчки поставила перед ним чашку кави.

— Добрий ранок, — сказала вона, простягаючи йому ще й бутерброд.

— Ти знала? — запитав він, сідаючи.

— Я здогадалася, коли не побачила тебе зранку, — відповіла вона. — Все нормально?

Нортон задумався.

— Думаю, так.

Він пив каву, а думки були десь там — у тихій ночі, де він вперше відчув, що хоче бути поруч із Дрояндою не лише тоді, коли їй страшно, а й завжди.

Після сніданку він поспішив піти, але перш ніж вийти з кімнати, ще раз глянув на двері Дроянди. Його рука мимоволі торкнулася губ, згадуючи мить, коли він легко поцілував її в щоку, перш ніж піти. Вона була такою мирною уві сні, що він не міг втриматися.

"Що зі мною відбувається?" — подумав він, виходячи з кімнати.

Як тільки він зробив кілька кроків коридором, його айст завібрував у кишені. Це був Марс.

— Де ти пропав? Ми ж домовлялися зустрітися!

Нортон зітхнув, пригладив волосся й відповів:

— Вже йду.

Коли він вийшов надвір, свіже повітря допомогло йому трохи розібратися в думках. Ніч, проведена поруч із Дрояндою, змінила щось у ньому. Він відчував, що вона стала ближчою, важливішою, ніж раніше. Але що це означало для них обох?

Він ішов вузькими вуличками академії, думаючи про все, що сталося останнім часом. Темне дзеркало, питання, що мучили Дроянду й Агафію, а тепер і він сам… Що б не чекало їх попереду, він знав одне:

"Я не дозволю їй боятися знову."