Читати книгу - "Комедії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дорант. Що ви хочете сказати, пані Журден? Що це у вас за фантазія? Звідки ви взяли, що ваш чоловік витрачає на нас свої гроші, що це він дає обід на честь цієї дами? То знайте ж: обід улаштовую я, а він лише запропонував мені свою господу для розваги, і вам слід спершу зважити те, що ви хочете сказати, а потім уже говорити!
Пан Журден. Авжеж, авжеж, негіднице! Обід улаштовує пан граф для цієї вельможної дами. Він зробив мені велику честь, що вибрав для цього мого господу, та ще й запросив і мене самого до столу.
Пані Журден. Все це вигадки! Я знаю те, що знаю.
Дорант. Я вам раджу, пані Журден, надіти кращі окуляри.
Пані Журден. Нічого мені окуляри надівати, добродію, я й без них добре бачу! Давно вже зрозуміла я, що у вас тут коїться. Надаремне ви думаєте, що я така дурна! Фу, яка гидота! Шляхетний пан, а потурає дурощам мого чоловіка. Та й ви теж хороші, шановна пані! Шляхетній дамі не випадає сіяти в сім’ї сварку та дозволяти моєму чоловікові коло вас упадати.
Дорімена. Що все це означає? Ви глузуєте з мене, Доранте, примушуючи мене вислухувати дурне базікання цієї божевільної!
Дорант (доганяючи Дорімену). Маркізо, постривайте! Маркізо, та куди ж ви тікаєте?!
Пан Журден. Маркізо… Пане графе, попросіть у неї пробачення за мене і вблагайте її вернутися.
ЯВА 3
Пані Журден, пан Журден, лакеї.
Пан Журден. Ах!.. Ну що ти наробила, негіднице?! Ти осоромила мене перед цілим світом!.. Отаких вельможних панів вигнати з моєї господи!
Пані Журден. Начхати мені на їхню вельможність!
Пан Журден. Не знаю, що мене стримує, клята бабо, що я ще й досі не тріснув тебе тарілкою по довбешці! Не дала й пообідати як слід!..
Лакеї виносять стіл.
Пані Журден (виходячи). Начхала я на твій обід! Я бороню свої права, і всі жінки стоятимуть за мене.
Пан Журден. Щастя твоє, що ти тікаєш від мого гніву!
ЯВА 4
Пан Журден сам.
Пан Журден. Чорти її принесли! А мені ж було так весело, так мило… Ще ніколи не сипав я такими дотепами… А це що таке?
ЯВА 5
Пан Журден, Ков’єль переодягнений.
Ков’єль. Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим?
Пан Журден. Ні, добродію.
Ков’єль (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’ятаю, як ви були ще отакенький.
Пан Журден. Мене?
Ков’єль. Атож. Ви були наймиліша дитина в світі, і всі дами брали вас на руки, щоб поцілувати.
Пан Журден. Щоб поцілувати?
Ков’єль. Атож. Я був великим другом вашого покійного батька.
Пан Журден. Мого покійного батька?
Ков’єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.
Пан Журден. Як ви сказали?
Ков’єль. Я кажу, що він був справжній чесний шляхтич.
Пан Журден. Мій батько?
Ков’єль. Атож.
Пан Журден. Ви його добре знали?
Ков’єль. Ще б пак!
Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?
Ков’єль. Звичайно.
Пан Журден. Он як можна вірити людям!
Ков’єль. А що?
Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем!
Ков’єль. Ваш батько — був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та він зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива, — до речі, він добре розумівся на різному крамі, — батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.
Пан Журден. Я в захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.
Ков’єль. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.
Пан Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?
Ков’єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком, — а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем, — я встиг об’їздити цілий світ.
Пан Журден. Цілий світ?
Ков’єль. Атож.
Пан Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?
Ков’єль. Та вже звісно… Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.
Пан Журден. Яку ж то?
Ков’єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?
Пан Журден. Я? Ні.
Ков’єль. Та. невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.
Пан Журден. А я цього й не знав..
Ков’єль. Найважливіше для вас — те, що він закохався у вашу дочку.
Пан Журден. Син турецького султана?
Ков’єль. Атож. І хоче її сватати.
Пан Журден. Її сватати? Син турецького султана?
Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се, звичайно, турецькою мовою — я знаю її досконало, — коли це він мені й каже: «Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем варахіні уссере карбулат?» — тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдена, паризького шляхтича?»
Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?
Ков’єль. Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: «Ах, марабаба сахем!» — тобто: «Ах, як я закохався в неї!»
Пан Журден. «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї»?
Ков’єль. Атож.
Пан Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї!» Яка хороша ця турецька мова!
Ков’єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви згаєте, що означає «Какаракамушен»?.
Пан Журден. «Какаракамушен»? Ні.
Ков’єль. Це означає: «Моя душко»!
Пан Журден. «Какаракамушен» означає «моя душко»?
Ков’єль. Атож.
Пан Журден. Чудасія! «Какаракамушен» — «моя душко»! Хто б же міг таке подумати?! От так штука!
Ков’єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамамуші», — це в них такий високий сан у їхній країні.
Пан Журден. «Мамамуші»?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комедії», після закриття браузера.