Читати книгу - "Предок"

Нехай читач, що ніколи не був в Еспанії, не дивується таким описанням її. Бо Еспанія — цілком не така, як, наприклад «благословенна» Італія — і якою собі уявляють її ті, що ніколи її не бачили. Тепло, соняшно, безжурно й ясно тільки в Андалюзії {та?} на півночі, на побережжі Середземного моря й Атлянтійського океану. В Кастилії ж — зима буває дуже гостра, тим гостріша, що без снігу і з холодним вітром із гір.

В Еспанії мало кочовних циганів, бо це звичайно бувають лише ті, що займаються контрабандою. Решта жиє осіло у приділених їм частинах міст, займаються торгівлею, ремеством якимсь, а старі циганки — дуже чисто одягнені, — печуть звичайно, оладки «banuellos» на перехрестях вулиць, коло урядів або шкіл. Тісто мають готове, перед собою — переносну залізну піч. Діти — циганчата підкладають палива, а старий циган — відбирає заплату. На замовлення купуючого, циганка напече шість, дванадцять — або скільки замовить купуючий — свіжих, теплих оладок. Так, принаймні, було ще за молоді роки авторки. /Як мені пояснили, «бун'юелос» то, скоріше за все, пампушки. Щось схоже на «хрустики», але з сиром та солодким сиропом з цукру з добавкою листя від інжиру. А млинці такі називаються «охвелас» з таким «в» як в англійській «w»./-Прим. уп

«Аі hombre!» — біжний вигук здивування, незадоволення — але також і задоволення. Дослівно означає: «Ох, чоловіче!» Але вживають цього виразу раз-у-раз, до речі й не до речі.

Марія Паділля — історичний персонаж. Була це циганка дуже гарна й незвичайно розумна. Король дон Педро Кастильський (1350–1369) оженився з нею морганатично, себто: вона не могла бути королевою, а її діти — інфантами. А що це був випадок дуже незвичайний, щоб король одружився з циганкою, постало багато легенд про те, що Марія Паділля «зачарувала» короля, бо була велика чарівниця. /Цей дон Педро, подібно до португальського монарха, мужа Інеш де Каштру, теж увійшов в історію під прізвиськом «Жорстокий»/ — Прим. упор.

Ніби таке «питво» існує. Принаймні, авторці цих рядків про те розповідала стара циганка — велика приятелька авторки. Бо, за молоді літа, авторка дуже цікавилась циганами, то ж майже нічого (тоді, принаймні!) не було відомо про цей загадковий нарід: звідки він прийшов, які метаморфози він переходив, як утворилась його дивна мова, у якій майже з усіх мов узяті слова. Так «підкова» по циганському зветься: «петалос», як по грецькому, «кістка» = «коколо», знов, грецький корінь. А в Україні — саме в Києві, авторці довелось пізнати циганку, яка звалася: «Нарайка» — ясний вплив еспанського слова «naranja» (наранха) себто: «помаранча». Цигани ставляться дуже недовірливо до не-циганів. Однак авторка може ствердити, що коли цигани комусь довіряють — їхні симпатії щирі, певні й майже безмежні. Авторку вони дуже любили. Казали, що вона їм — своя. Бо нібито доля її буде — «блукати світами», — як і вони, — «скрізь чужа і скрізь дома». У цьому — не помилились!

Дуже часто, коли авторка купувала в циганів овочі або оладки — продавчиця не хотіла приймати грошей. Давала задармо, говорячи: «Ми зі своїх не беремо!»…

Певніш за все, що ця легенда була утворена контрабандистами — що переправляли контрабанду з африканських берегів і тому носили білі арабські плащі — загортки. Про «заховані скарби» — найбільш розповсюджені легенди, особливо в Андалюзії.

Mire piscem (міре пісцем) — пильнуй рибу!

La Loba guarda (Ля Льоба гварда) — «Вовчиця стереже». Альбігейські гасла. Від прізвища «Mirenya» — одної з найвизначніших альбігейських родин. La Loba» — Вовчиця — назва одної з найвизначніших Альбігейських героїнь, Стефанії Ля Льоба.

Дехто пише це слово: «бордюги». Не знаю, який правопис правильний. Бо слово це — татарське «шкуратяні мішки на воду». А від татарів я завжди чула: «бурдюк».

Дом — не «дон!» Це — титул духовних. Скорочене: «Dominus» — «пан».

Кондот’ер — вояк, що з доброї волі наймався до війська, ие оглядаючись на національність того, кому у даний мент служив. Так би мовити: «вояк професіонал». Бо нічого іншого — ремества якогось — не вмів. Або й не хотів уміти. Звичайно, такі «кондот’єрі» переходили з краю до краю, шукаючи — де б’ються?

На кормі містилась варта, що відпочивала, щоб змінити вартових на переді — «носі» — корабля.

Morenito (Мореніто) — чорнявий

Ґренадинець — родом із міста Ґранади.

Андалюзці, що, справді, мають буйну уяву, коли розповідають — часто перебільшують.