Читати книгу - "Птахи з невидимого острова (збірка), Валерій Олександрович Шевчук"

будівельних робіт, через що сьогодні в трапезній робітникам на обід видали досить горілки, після обіду вони від’їжджали. Може, смуток я відчував з тієї причини, раніше монастир був наповнений робочим гомоном та й людьми, і мені було від того веселіше, тепер же я мав бути закинений у тишу й самотність — ченці-бо з покутниками у спілкування не входили, а ніби сторонилися їх.

Але незабаром я збагнув причину свого неспокою. Повертаючись після літургії, я побачив ченця, котрий стояв біля недобудованого храму, повернув у мій бік голову й невідривно дивився. Очі його палали жовтим вогнем, і мороз пройшов мені по тілі — звісна річ, був то Іоанн Москівський. Я різко звернув убік, бо не захотів із ним зустрічатися, а він оскалив у посмішці зуби.

Зайшов у келію і сів до столу, щоб продовжувати переписувати слова й молитви Дмитра Туптала, і мені раптом прийшло до голови, що сьогодні й справді один із таких днів, що їх звуть «днем кінця»: випав сніг, майстри роз’їжджаються, робота припинена, я дописав свою книгу, тобто свою історію, в якій залишилося нерозв’язаним одне: мої стосунки з Іоанном Москівським. Смуток же мій був від того, що прочував: здається, і тут сьогодні усе закінчиться. Довершував я і завдану моїм благодійником Іларіоном Левицьким роботу. Спершу я дописав свою розповідь до слів: «Але я вибачив простоту ума його». Вже під самий вечір я дописав останнє слово Дмитра Туптала. Після вечірні повернувся в келію, запалив свічку й помолився вже тут.

І раптом зрозумів, що чогось чекаю. Відчув, що келія моя наповнюється сухою темрявою чи радше тривогою. Відчув за вікном зморочілу ніч, як і тоді, в Жданівці, коли чекав приходу Іоанна Москівського, і твердо повірив, що той таки готується до мене прийти чи, може, вже й іде. Отже, я присунув до себе манускрипта й дописав його, бо, коли сьогодні «день кінця», повинен був зробити й це.

Ну от, я вже зробив усе. Твердо знаю, що він десь там, у темряві, до мене йде. Знаю, що то йде до мене сама тьма, тривожуся, але в канікулу не впадаю, а навпаки, як ніколи зосереджений та спокійний.

Так, він уже йде. Разом із тьмою, зморочілою ніччю, ніччю смертною і недочасною, бо смерть ніколи не буває дочасна. Очі його палають міддю, бо він сам ніч, ніч бід великих, суму й важкого гоніння, як писав архієпископ чернігівський. Невже і той єпископ, і Дмитро Туптало відчували щось подібне, як і я? Невже і в них були такі «дні кінця» і «вечори кінця», коли вони, як і я, насторожено вслухались у темряву й чекали приходу чорного янгола.

Так, він до мене йде, наступає зусібіч, облягає моє прихистя чорними крильми, очі його мідно палають, бо він і я поруч жити не можемо.

І я раптом зрозумів, чому так буває, як писав Атанасій Кальнофойський, що «добрий вмирає, не довго живши», — Господь його рятує перед такими «вечорами кінця» і перед приходом «ночі важкого гоніння».

Перо моє пише ці слова, а я весь, мов тятива натягнена, я весь напружений від уваги, з якою вслухаюся у ніч.

А він приходить до мене все ближче й ближче. Іде, важко ступаючи пудовими чобітьми, і від того поступу ледь-ледь здригаються стіни моєї келії.

Я знаю, що він уже близько, зараз я почую рип моїх дверей, і він постане в прочілі в усій незбагненності своїй.

Так воно і є: риплять двері… Ось він початок жаху… Все, я закінчив…

Дописка в манускрипті іншою рукою

Дописую цей манускрипт я, монастирський писар Доротей Лебедович, який тут неприхильно згаданий; зрештою, я шкодую, що неприхильно зустрів цього попа-спокутника.

Року 1736, жовтня 20. Божим попуском і на покарання гріхів наших в монастирі доброліпного Господнього Преображення Мгарському Лубенському загорівся о десятій вечора вогонь від бувшого жданівського попа-покутника Михайла Вовчанського, від келії, де він жив, що стояла на рову за палатою, і за малу ядь увесь монастир спалив, а саме: церкву Святого архістратига Михаїла, всемилостивого Спаса Де-Ісус, в інбарах двох біле залізо, хрести великої церкви і риштування біля будови, шість комор і башту дерев’яну, на ній всередині була церква Святого великомученика Георгія, на горі пішли за вогнем дзвіниця, і дзиґар, і дзвонів одинадцять, в коморі — сіль, також багато припасів, дзвіниця мурована, а при ній дзвони і залізне било; на церкві Благовіщення пресвятої Богородиці і на трапезній — дах, а ще переддвір’я, що входить у трапезну, і огородки мальовані на келарні, дах на хлібороздавці і на льоху трапезнім, пекарня і спіжарня з усіма припасами і посудом, всілякі палати, дві келії з усіма припасами рибними, горілчаними і посуд, кам’яниця із льохом, льодовня з медом, пивом, маслом і з усіма припасами рибними, три келії отця ігумена внизу із лікарнею, з коморами, з огородками мальованими та наверсі дві келії і чардаків два, в монастирі і біля монастиря, оплоти біля винограду та челядні і виноградні, келія в огородні, і дах на льоху, і приладдя городнє, братських келій в монастирі вісімнадцять, образи й братські речі. За монастирем: келій-гостинниць дві, келій на винограді[15] дві, інбар на льоху й комора, келій шуршових[16] одна і друга тесельня, дах на льоху шуршовім та повітка, ґонти тисяч п’ятнадцять, конюшень келій дві, а в конюшні колеса, будки, тарадайки, хомути, шори, шлейки і дуги, ковальня з келією, гончарня й цегельня і горн, бондарня і стельмашня з усім струментом, челядень дві і повітей шість, тертиць тисяч двадцять, конюшня, де челядна комора з солодами, клуні з дубиною та липиною, трамами, і ринвами, і оплотами.

Хто не здивується такому вогню, і хай усяк бережеться від нього. Ченці і люди, що були в монастирі, виносили з церкви, келій та комор усе причандалля, яке змогли захопити, винесли також і святителя Христового Атанасія мощі без раки, в килимі, — понесли його в сад, в альтану, що стояла за настоятельськими келіями, в якій ті мощі були двоє діб і де по черзі братія-ієромонахи читали Євангеліє. А інші ченці доглядали там-таки, в саду, церковні та інші речі. І коли з церкви виносили причандалля, в той-таки час згоріла дерев’яна брама і при ній келія дзвінична і дзвонів п’ять, а окрім того, колешня, бондарня, ткачня, амбар коновський, а нанизу: лазня, кушнірня, пивня, броварня погоріли зовсім.

І тоді вся братія у великій біді та печалі й боязні перебувала, бо