Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Не хвилюйся, що ти! - Стьопка розцінила його вагання, як переживання, що вона посягне на його територію, - я не залишуся, пригостиш мене чаєм і відведеш додому!
Митя рвучко згріб жінку в обійми:
-Пані! Я щасливий, що ти тут! І я… був би ще щасливішим, якби ти залишилася назавжди… - його губи ворушилися небезпечно близько, - намагався вибачитися, що тут мало місця, будинок невеликий… але якщо ти тільки захочеш, він стане більшим… - голос чоловіка зірвався, він сховав обличчя у її волоссі і замовк.
Степанія погладила його по спині тремтячою рукою. Його присутність і так хвилювала кров, а коли він торкався, то особливо. Солодка млість повзучими рухами огортала тіло, Свирянка боролася з нею, відтягуючи момент, коли накриє повністю.
-Так їсти хочеться... - сказала перше, що спало на думку. Чоловік відразу випустив її з обіймів і відступив на крок.
-Вибач! Ходімо нагору! У холодильнику, певно, щось має бути…
Поки Мітя нишпорив по холодильнику, Стьопка сиділа на дивані і не зводила з нього очей. Водяник був страшенно гарний! Він зняв куртку та светр і залишився в одних (знов-таки) блакитних джинсах. У будинку стояла спека і жінка була б рада теж роздягнутися, але не сміла. Сорочка Матильди майже нічого не приховувала, доводилося потіти в покривалі.
Відкат повертався. Близькість шикарного чоловіка його тільки посилювала і думки знову полетіли у чудові дали. Очима вона пестила широку спину, сильні руки, «гладила» вузьку талію і задивлялася на сідниці, приховані штанами. «Цікаво, які вони на дотик? Пружні, напевно…» Митя різко розвернувся і подивився на неї довгим палючим поглядом, наче міг читати думки. Але відвернувся, так нічого й не сказавши.
Стьопка спітніла ще більше. Підступний відкат керував думками і підсовував картинки, про які краще не згадувати, але... «А який він без плавок?» Багата уява показала бачення тієї, найцікавішої частини Мітіного тіла, яку так і не довелося побачити на річці.
-Панні, якщо я запропоную омлет і салат, ти мене поб'єш? - в її мрії нахабно вдерся голос водяника, - вдома майже нічого немає з їжі...
-А? Що? – вона струснула головою, відкидаючи бачення, в якому Мітя виходить із води повністю оголений… – мені… все одно…
-Тоді підемо, повечеряємо на повітрі! - він простяг їй руку, але Стьопка самотужки схопилася на ноги і вилетіла на терасу.
Там було трохи прохолодніше, легкий бриз приємно освіжав шкіру. Голова в Стьопки спітніла, сорочка неприємно липла до тіла, але вона лише тугіше замоталася в покривало.
Впавши в одне з крісел біля столика, спробувала заспокоїтися. Мітя виніс тацю з обіцяним омлетом та салатом.
-У мене є біле вино та пиво, що вибираєш? - Стьопка зачепилась поглядом за шкіру над ременем і не почула запитання, - Панні?
-А? - підняла на нього переляканий погляд, - в-води, будь ласка, мені не можна алкоголь...
-З газом?
-Все одно, але якщо можна холодну!
«Голодному не час розбирати»
«Ну все, почалося… Цікаво, у мене є час повечеряти і дістатися додому, щоб там… блін… самостійно втихомирити збожеволіли гормони?» Лише від самих думок про це обличчя залилося фарбою.
Як це робиться Стьопка уявляла, звісно. Чисто теоретично. А ось на практиці стикатися не доводилося. До моменту приїзду в село аспект статевих взаємин був нею визначений надзвичайно перебільшеним і був засунутий на задній план життєвого простору. Те, що можна захотіти задовольнити себе, раніш їй здалося б диким. Навіщо, якщо в житті є багато цікавіших речей?
А тепер усе змінилося, перевернувшись з ніг на голову. Маячня, як таке може бути? Вона сидить на терасі поряд з шикарним мужиком і розмірковує на тему, як зробити собі настільки добре, щоб нарешті відпустило!
«Припустимо, знайду я в інеті потрібну мені інфу… А ось як до мого заняття поставляться охоронці? Мені що, попросити їх "вийти погуляти"?»
-Про що думаєш із таким серйозним виразом обличчя? – запитав Мітя, повернувшись.
-Ох, Мітю, не питай! - похитала головою і, вихопивши з його рук склянку з водою осушила в мить, - можна ще?
Мітя приніс цілий графин з льодом та лимоном. Посунув Стьопці тарілку з її порцією омлету, посипаного зеленню та салат. Собі взяв пиво.
-Смачного…
Стьопка мляво колупала їжу, так і не впхнувши в себе ні шматочка. Зітхнула, відсунула тарілку.
-Мітю, мені можна опустити ноги у воду? У тебе піранії не водяться? - запитала з натягнутою усмішкою. Мітя відповів серйозним поглядом. Виявилося, він теж не з'їв жодного шматочка.
-Вода безпечна, - відповів лише, - не бійся.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.