Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Коли воїни ввели мученика до темниці, на землі простягли його горілиць, ноги в колодки забили і камінь великий на груди йому поклали — так-бо наказав кат. Святий же, те терплячи, ненастанно дяку віддавав Богові, аж до наступного дня. Коли настав день, цар знову на допит мученика прикликав і, бачивши його тягарем каменя пригніченим, спитав його, кажучи: «Чи розкаявся ти, Георгію, чи ще перебуваєш у непокорі своїй?» Святий же, пригнічені каменем груди маючи, ледве міг говорити, сказав: «Чи вважаєш, о царю, що в таке мене знемагання привів, що аж через таку малу муку маю відвернуся від віри моєї? Швидше ти знеможеш, мучачи мене, аніж я, мучений». Тоді Диоклитіян звелів принести колесо катівське велике, під ним були влаштовані дошки, повні настромлених у них гострих цвяхів, подібні до мечів, рожен, ножів, було ж те залізо одне просте, инше криве, гачкоподібне. До того колеса звелів нагого мученика прив'язати і, обертаючи колесо, зрізати все тіло його тим гострим залізом, під колесом в дошку набитим. Коли так святого мучили, на частини розтинали і, наче палицю, ламали, терпів доблесно. І спершу в муці тій великим до Бога голосом молився, тоді мовчки в собі дякував Господові, ніякого не випустив стогону, але наче спав і без чуття перебував. Цар же, думаючи, що мученик помер, радів, похвалив богів своїх і крикнув, кажучи: «Де є Бог твій, Георгію? Чому тебе не забрав з такої муки?» Звелів його як мертвого з колеса відв'язати, а сам пішов до жертовника Аполлонового. І раптом захмарилося, і грім був страшний, і багато людей чуло голос зверху, що говорив: «Не бійся, Георгію, Я з тобою». І незабаром було сяйво велике й незвичне, і ангел Господній в подобі юнака прекрасного явився світлоносний, при колесі став, лицем виблискуючи, руку на мученика поклав. «Радій», — сказав йому. І ніхто не смів підійти до колеса й до мученика, доки того, що явився, було видно. Коли ж він невидимим став, мученик зійшов сам із колеса: ангел Божий його відв'язав і рани зцілив, і став він тілом цілий, здоровий, дякуючи Богові і прикликаючи Господа. Те бачивши, воїни жахом великим і нерозумінням були охоплені й побігли сповістили цареві, що в капищі був при здійснюванні ідолам нечистим служби. Пішов же за воїнами і святий Георгій і перед царем у капищі став. Бачивши його, цар спершу не повірив, що то Георгій, але подумав, що то инший хтось, на Георгія подібний. Тоді ті, що близько царя стояли, уважно до мученика приглядаючись, пізнали, що то сам Георгій. Ще ж і сам мученик голосно возвав: «Я — Георгій». І всі були вражені і, не розуміючи, мовчали довго. Двоє ж із мужів, що там стояли, преторською честю вшановані, Анатолій і Протолеон, які раніше були оглашені в християнську віру, дивне те чудо бачивши, цілком у Христовій утвердилися вірі і возвали, кажучи: «Один Бог великий й істинний — Бог християнський!» І зразу цар звелів їх узяти і без усілякого допиту за град вивести і мечем потяти. Й инших багато у Христа тоді повірило, але таїли в собі віру, не сміючи визнати через страх, І цариця Олександра, яка там-таки в капищі була й мученика, що чудесно зцілився, бачила і про явлення ангельське чула, істину пізнала. Її ж, коли хотіла зі сміливістю Христа визнати, єпарх стримав і швидше, ніж довідається цар, у дім відвести її звелів. Диоклитіян, що зло чинив, ніякого добра зробити не міг — звелів Георгія святого вкинути в яму кам'яну негашеного вапна і в ньому закопати його до трьох днів. Святий же, ведений туди, голосно молився до Господа, кажучи: «Спасе тих, що сумують, притулку гнаним, надіє тих, що втратили надію, Господи, Боже мій, почуй молитву раба Твого і зглянься наді мною, і помилуй мене, і звільни мене від підступів супротивника, і подай мені аж до кінця ісповідання Імени Твого святого зберегти незмінно. Не покидай мене, Владико, через гріх мій, щоб ніколи не сказали вороги мої: «Де Бог його?» Покажи силу свою і прослав Ім'я своє у мені, негідному рабі Твоєму. Пошли ангела свого, недостойности моєї охоронця, Ти, що піч вавилонську в росу перетворив і святих своїх отроків неушкодженими зберіг, Господи, благословенний Ти навіки. Амінь». Коли так помолився і все тіло своє знаменням хресним загородив, зійшов у яму, радіючи і славлячи Бога. Слуги ж, за велінням, закопали його зв'язаного там, у вапні негашеному, і повернулися. Третього ж дня звелів цар кості мученикові з ями вапняної викинути, думав-бо, що згорів той у вапні. І коли слуги пішли й вигребли вапно, знайшли святого, понад надію, цілого, живого і здорового. Він розв'язаний стояв, лицем світлий, руки ж вгору простер і дякував Богові за всі Його благодіяння. Слуги ж і люди, що при тому були, вражені стояли від жаху й подиву і єдиними устами Бога Георгієвого прославляли, великим його називаючи. Довідавшись про те, Диоклитіян зразу святого перед собою поставити звелів і дивувався вельми, кажучи: «Звідки в тобі, Георгію, така сила і якими чарами так влаштовуєш, скажи нам? Думаю, що на показання хитрощів волхвівських віру в Розп'ятого вдаєш, щоб усіх дивувати своїми чарами і через них великим себе показати». Відповів святий: «Я сподівався, о царю, що навіть уст відкрити не зможеш на ображання Всесильного Бога, для якого ж усе можливе і який чудесно визволяє від бід тих, хто уповає на Нього. Ти ж, зваблений дияволом, у таку глибину блуду і загибель зісковзнув, що чуда Бога мого, які ваші очі бачили, волхвуванням і чарами називаєш. Плачу-бо через вашу сліпоту й окаянними вас називаю. І недостойними моєї відповіді вас вважаю». Тоді Диоклитіян звелів принести взуття залізне, яке довгі цвяхи в собі зісподу мало, і, його розжаривши, обидві ноги мученикові взув і, б'ючи його, гнав аж до в'язниці. Коли в такому взутті мученика гнали, насміхався з нього кат, кажучи: «Який швидкий скорохід Георгій, дуже швидко біжиш, Георгію». Мученик же, так люто волочений і жорстоко битий, сказав до себе: «Біжи, Георгію, щоб встигнути, так-бо біжиш, немов на непевне». Тоді, прикликаючи Бога, сказав: «Зглянься з небес, Господи, і побачиш труд мій, і почуєш стогін закованого