Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Не вийшло, - беземоційно підсумував Матео.

- Може, твій батько просто в іншому місті? - спробувала підбадьорити його Лоя.

Нічого не відповівши, хлопець сперся руками на стіл, на якому на тринозі стояв казан. Вдивляючись у буру каламуть, він зробив глибокий вдих і тут же зайшовся в сильному нападі кашлю. Я кинулася набрати питної води, а подруга, посадивши його на стілець, кинулася шукати антидот на випадок, якщо Тео серйозно отруївся парами. Але відпивши води і відтерши очі від рясних сліз, хлопець проморгався і, не вірячи, втупився перед собою.

- Я бачу якусь каламуть, - здивовано сказав Матео хрипким і злегка тремтячим після кашлю голосом. - Вона веде крізь стіну.

- Це воно? - невпевнено запитала в мене вампірша.

- Схоже, - так само відповіла їй я, - у конспекті не вказано, як саме має проявитися заклинання.

- То чого ж ми чекаємо?! - збуджено вигукнула вона і підхопивши все ще збентеженого хлопця під лікоть, поспішила до виходу.

Далі все пройшло без труднощів: ми пройшли до звіринця, де Лоя і Матео взяли своїх скакунів, а мені надали казенного коня. Нитка заклинання вела нас у Нове місто, і, без проблем минувши варту на брамі, ми влилися в бурхливий різнорасовий потік народу. Незвично серйозний Матео привів нас до торгового кварталу, де мирно співіснували поруч крамнички людей, дайрів, ельфів, гномів, вампірів, драконів та інших менш поширених рас.

Ми спішилися поруч із ювелірною крамницею і нерішуче переглянулися. У той момент, коли Тео, зібравшись з духом, зробив крок до порога, з магазину стрімко вискочив чоловік і, не встигнувши вчасно загальмувати, врізався в нашого друга. Притримавши за плечі хлопця, він стримано пробурмотів вибачення й, обігнувши його, звернув убік. Однак, не встигнувши зробити й трьох кроків, застиг, і, обернувшись, вдивився уважніше.

Через раптову появу цього незнайомця ми не помітили вихід другого чоловіка, що застигнувши кам'яною статуєю недовірливо вдивлявся в обличчя Матео. Він був вищий за нашого друга на півголови і виглядав точною його копією, тільки старшою. Дихання дайра почастішало і по тому, як затремтіли його ніздрі стало зрозуміло, що той принюхується до хлопця.

- Ти мій син, - ствердно, але при цьому невіряче вимовив він.

- То-то я дивлюся - обличчя знайоме, - весело хмикнув перший незнайомець, після чого перевів погляд на нас із Лоєю і привітав мене як молодшу альфу.

Оскільки він як і я був альфою - відповіла йому тим самим. Батько Матео - омега, як і припускав дядько, відмер і своєю чергою теж привітав мене. Лоя ж удостоїлася простих кивків.

- Прошу мене вибачити, але я поспішаю, - звернувся до мене альфа. А потім перевів погляд на свого компаньйона, - сьогодні тебе не чекаю, але я сподіваюся, що ти будеш тримати мене в курсі будь-яких змін наших планів, - на останніх словах він кивнув на Матео, недвозначно натякаючи на те, з ким будуть пов'язані ці зміни, після чого відвісивши легкий уклін у наш бік, чоловік пішов.

Перезирнувшись із Лоєю, ми без слів одне одного зрозуміли і, пославшись на раптово виниклі справи, залишили Матео знайомитися з батьком.

- Я попереджу варту, щоб не було проблем із поверненням додому, - попередила я хлопця перед тим як попрощатися.