Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Яма, в якій вирили колодязь, була, мабуть, три з половиною метри в діаметрі, вони зайняли позиції біля внутрішнього схилу виступу і спостерігали, як індіанці вдалині розосередилися по рівнині і повільно наближались. Потім індіанці розосередилися групками по сторонах світу і почали стріляти по американцях, а ті, лежачи на незахищеному валу і спостерігаючи за нападниками, що наближалися з протилежного боку ями, криком, як це робили артилерійські офіцери, попереджали про наближення стріл, зігнувши коліна і вигнувшись, як коти, чіпляючись за пісок розкинутими руками. Коли ж малюк припинив стріляти, почали наближатися дикуни із заходу, яким сприяло сонце.

Навколо колодязя після попередніх спроб його вирити лишалися піщані горбки, до яких юма, певно, і прагнули дістатися. Тож малюк залишив свій пост, рушив до західного краю копанки і почав стріляти в індіанців, які стояли чи сиділи, як вовки, на тій мерехтливій площині. Колишній священник став біля нього навколішки, пильнуючи за нападниками і тримаючи капелюха між сонцем і мушкою револьвера, хлопець обома руками поставив зброю твердо на край копані і випустив одну за одною кілька куль. Після другого пострілу один з дикунів упав і лежав нерухомо. Наступний постріл змусив ще одного крутнутися, і він сів, потім підвівся, зробив кілька кроків і знову сів. Колишній священник щось підбадьорливо прошепотів біля ліктя малюка, той великим пальцем звів курок, Тобін трохи поправив капелюх, щоб затінити мушку й око стрільця, і потім малюк знову вистрелив. Він цілився у пораненого індіанця, що сидів на пласкій землі, і цей постріл його добив. Колишній священник тихенько свиснув.

Ого, а ти ще той зух, прошепотів він. Але то однаково від лукавого, і чи стане тобі зрештою одваги.

Юма, здавалося, остовпіли через такі нещастя, а малюк знову звів курок і встиг підстрелити ще одного, поки вони нарешті не опанували себе і не почали відступати, підбираючи мерців, сиплячи стрілами, викрикуючи своєю мовою кам’яної доби криваві прокльони або прикликаючи тих богів війни чи удачі, які їх слухають, і віддаляючись рівниною, поки геть не змаліли.

Перекинувши через плече флягу і гаман для куль, малюк сповз на дно колодязя, де старою лопатою викопав ще одну невелику виїмку, потім у воді, що просочилася, промив камори барабана та ствол револьвера, а тоді він гілочкою пропихав у нього шматки своєї сорочки, поки тканина не забруднювалася. Далі знову зібрав револьвер, постукуючи по штифту ствола, поки барабан не став на місце, а потім поклав зброю висихати на теплий пісок.

Тоудвайн обійшов копанку, підійшов до колишнього священника, ліг біля нього і дивився, як передзахідне сонце освітлює на тій площині дикунів, що відступали у мерехтливій спеці.

А в нього метке око, еге ж?

Тобін кивнув і подивився на дно колодязя, де малюк сидів, заряджаючи револьвер, повертаючи камори, наповнені порохом, вимірюючи їх на око і вставляючи кулі ливниками донизу.

Як з боєприпасами?

Кепсько. Декілька набоїв є, але небагато.

Колишній священник кивнув. Наставав вечір, і на червоній землі на заході юма почали зливатися на тлі сонця в єдиний силует.

Усю ніч у цьому темному кружальці світу довкола них палали сторожові вогнища, і малюк, від’єднавши дуло свого револьвера, використовував його як прозорну трубу, обходячи колодязну яму по теплому піщаному краю і спостерігаючи за рухом вогнів. Навряд чи у світі є пустка безплідніша, ніж ця, де жодна істота і не крикне вночі, однак тутешня пустка саме така, і вони прислухалися до власного дихання в темряві й холоді, прислухалися до скорочень рубіново-м’ясних сердець своїх у грудях. Коли розвиднілося, багаття згасли, і лише тонкі смуги диму курилися по рівнині з трьох сторін світу, а ворог зник. Зі сходу до них по сухій місцині наближалася велика постать у супроводі меншої. І Тоудвайн, і колишній священник спостерігали за ними.

Як думаєш, що воно таке?

Тобін похитав головою.

Тоудвайн склав пальці півколом і пронизливо свиснув до малюка внизу. Той сів з револьвером у руці. І тоді ж, тягнучи закляклу ногу, подерся на схил. І невдовзі вони вже втрьох лежали і спостерігали.

То виявилися суддя і недоумок. Оголені, вони наближалися у світанковій пустелі, схожі на істот, чиє існування загалом ледь дотичне до світу, і їхні фігури то миттю ясніли, то ставали невиразні у тому незвичайному світлі. Наче щось, саме передвістя чого робить його неоднозначним. Наче щось, настільки наповнене значенням, що його форма аж тьмяніє. Трійця біля колодязя мовчки спостерігала за цією появою із нового дня, і хоча вже не було жодних сумнівів, хто до них прямує, ніхто їх не називав. Вони поволі наближалися: суддя, блідо-рожевий під шаром пилу, ніби новонароджене дитя у тальку, і недоумок, набагато темніший, — вони пленталися далі цією пустельною місциною, заслані у найвіддаленіші краї, наче неблагопристойний король, в якого забрали шати і зіслали із блазнем у дику місцину на неминучу смерть.

Мандрівники в пустелі часто стикаються з істотами, яких неможливо описати. Спостерігачі біля колодязя піднялися, щоб краще роздивитися тих прибульців. Недоумок докладав неабияких зусиль, аби не відставати від судді. На судді була перука із засохлого річкового мулу, з якого стирчали соломинки та трава, а голова недоумка була обмотана клаптем хутра, почорнілим від крові сподом назовні. У руці суддя тримав невеличку брезентову сумку, а сам був обвішаний м’ясом, наче середньовічний покутник. Вилізши на вал копанки, він кивнув їм, бажаючи доброго ранку, а потім сповз з ідіотом до колодязя, став навколішки і почав пити.

Навіть ідіот пив, хоч раніше його доводилося годувати з рук. Він став на коліна біля судді й голосно всмоктав мінеральну воду, тоді звів темні, схожі на личинки очі на трьох чоловіків, які присіли на краю ями, потім нахилився і випив ще.

Суддя скинув бандольєри з почорнілих на сонці шматків м’яса, під ними ділянки шкіри тієї ж форми були дивно біло-рожеві. Він зняв свій маленький глиняний капелюх й омив водою свій обпалений і облуплений череп та обличчя, знову випив і сів. Тоді глянув угору на своїх недавніх супутників. Губи у нього потріскалися, а язик розпух.

Луїсе, заговорив він. Що ти хочеш за капелюх?