Читати книгу - "Ліки від страху"

причинених віконниць, дзенькоту пивних кухлів у трактирі, нечутного тріску бруньок, які лопаються на деревах, мені стає нестерпно сумно. Добрі громадяни славного Страсбурга наїдяться зараз смаженого м'яса, нап'ються запашного чорного пива й густого червоного вина й заляжуть під подвійні пуховики зі своїми білими м'якими дружинами, і буде їм тепло, ситно, і будуть вони там з жагою і нестямою стискати одне одного, мов циркові борці, і народяться в них маленькі страсбуржці, котрі знову їстимуть м'ясо, питимуть пиво, любитимуть одне одного, і в хворобах прикличуть мене знову, і в благоденстві знову ж проженуть.

Зараз нам треба буде з Азрієлем зібрати своє жалюгідне жебрацьке манаття — все воно влізе в два мішки — і тягнутися на поштове подвір'я, дожидаючи там диліжанса, а потім трястися по незнаних дорогах. Дано мені чомусь долю Агасфера, я тією рівницею, що по вистачає з його долі лише сущої дрібниці — вічності. Швидко спливе визначений мені строк, і, не лишивши ні дітей, ні дому, ні школи своєї, ні учнів, яким вручив би пізнане, накопичене й зібране, вилечу я в ту нескінченну пітьму, з якої появився в цей сяючий, радієвий світ.

Плин думок моїх невеселих перериває видовище прекрасного екіпажа, який стоїть біля наших дверей. Передчуття радісних звісток, добрих перемін солодко ворухнулось на серці, бо з житла війнуло пахощами справжньої баварської ковбаси з майонезом, тмином, перцем і прянощами. Я бачу, що в кубках піниться старе добре мааське вино, а за нашим кульгавим, кривим столом бенкетують славний Азрієль і незнайомий швидкоокий юнак у вбранні скромному, але й напевне дорогому. Вони кидаються мені назустріч:

— У нас гість…

— Маю честь і задоволення…

Але гість — недоріка, і Азрієль випереджає його звісткою: нас запрошує до себе в місто Базель просвітитель, книговидавець і купець Йоганн Фробен. А посланець, наш гість — помічник Фробена, його прикажчик, довірена особа, студент університету, майбутній лікар, майстер на всі руки, шанувальник мого медичного методу, прекрасний бурш на ім'я Йоганн Хербст, але звуть його всі Опорінус, і бенкетний стіл він накрив за кілька хвилин.

Голодний Азрієль веселий і благодушний, і Опорінус йому явно подобається, та й мені, по честі сказати, сподобався цей хлопець. Він каже, що без мене звідси не поїде.

— Ш-шановний Фробен т-тільки на вас і надіється. Я сказав йому, вирушаючи в д-дорогу, що великий П-па-рацельс п-прийде і зцілить його на радість д-добрим людям і на сором нашим нікчемним лікарям…

— На що хворий ваш добрий патрон?

— У нього жахливі болі в п-правій нозі, і лікарі на консиліумі вирішили відрізати її. А я раджу Фробенові не по-поспішати: н-нога йому ще з-знадобиться.

— Поспішати з цим не варто. А який діагноз поставили лікарі Фробену?

— За Галеном, у нього відбулося збурення фізису, і в нозі почалося бродіння гнильних соків.

— А чим лікували хворого до консиліуму?

— Компреси, ванни, дванадцять кровопускань з ноги, шістнадцять розслаблень шлунка…

— Поки ми приїдемо, вони можуть Фробена вбити…

— Ні, — хитає головою Опорінус. — Я прогнав цих лікарів. Я сказав, що коли вони всі гуртом не змогли вилікувати Фробена, то належить вислухати лікаря, якого вони всі зневажають, оскільки він пропонує зовсім інше знання. Може, в цьому знанні і є зцілення с-стражденного?..

Замість відповіді піднімаю кубок із світлим мааським, скріплюючи нашу дружбу, і ламаємо ми на вірність окраєць духмяного пшеничного хліба. І не встигла змінити нічна варта вечірню, як колеса нашого екіпажа прогриміли по фортечному мосту, і проліг на південь наш неблизький шлях.

— Ах, якби, шановний П-парацельс, п-пощастило врятувати ногу Фробенові, він заплатив би вам величезні гроші!

Азрієль невдоволено зауважує:

— Мій учитель не ставить за мету заробляти великі гроші своїм мистецтвом.

— С-справді? — здивовано перепитує Опорінус, потім каже переконливо: — Не варто т-тримати гроші в центрі уваги, але й випускати їх з поля зору неправильно!

Стомившись за день, я дрімаю в кутку карети. Опорінус бесідує з Азрієлем. Крізь сон я чую голосне запитання Азрієля:

— На скільки, на скільки?

— Моя дружина старша за мене на тридцять шість років, — незворушно мовить Опорінус. — Не міг же я лишити без допомоги й догляду невтішну вдову мого друга, обтяжену величезним багатством і домаганнями різних безчесних пройдисвітів…

— А ти одружився на ній з любові?

— З-звичайно! — щиро каже Опорінус. — З любові й по зрілих роздумах. Врода — марнота, миловидність — обман, розум — спокуса. Важливо, щоб людина була д-добра. І божественний взірець того ми знаходимо в біблії.

— Це… Як це? — дивується Азрієль.

— А як господь наш сотворив для Адама Єву? Адже він не захотів робити її з г-голови — щоб не мудрувала. Не став робити з очей — щоб не п-підглядала. Відмовився від вуха, щоб не підслухувала. Не з уст — аби б-базікання не стало її єством. Не з серця — щоб не б-була заздрісною. А сотворив її з ребра — щоб стала скромною і покірною…

Непомітно за їхніми розмовами бігла дорога, і на четвертий день ми піднялися мармуровими сходами в бібліотеку Фробена, де він сидів у глибокому кріслі, змучений болями, закутаний в овечий плащ, змарнілий, але з веселим і доброзичливим блиском в очах.

— Вітаю тебе, славний Парацельс. Ти моя надія на одужання, ти мій єдиний тепер цілитель і опора в житті!

— Посланець ваш Опорінус повідав мені, що місцеві лікарі не пошкодували для вас своїх зусиль, — вклоняюсь я знаменитому старому.

— Ах, Парацельс, для нас, невдячних пацієнтів, які мало розуміються на медицині, важливі-бо не зусилля лікарів, а їхні наслідки. А наслідок мізерний: вони хочуть відрізати мені ногу. — Він скидає покривало з багрового, опухлого коліна.

— Сміливість хірурга не повинна перевищувати його знань, — усміхаюсь я. — Мені треба ще